Пригоди на сіноксі

Жили були дід і баба. І була у них курочка ряба. А ще у них був курятник та інші господарські будівлі. У дворі ще стояв їхній дім, де власне і жили дід і баба. Окрім кур тримали вони ще город та сінокос. І виникла у них потреба в прибданні транспортного засобу. Бо город був поруч. А сіножать далеко. І носити в руках тюки з сіном було вже важко. Роки не ті. А сіно та солома були потрібні. І курочці рябій у сарайчик. Та і стріха хати, де жили дід та баба був вкритий сіном. Раніше такої покрівлі вистачало на довше. А тепер рік, два ,ну максимум три - і все. Солом'яний дах починав пропускати дощову воду.  А у зимку холодне повітря. Тож цим необхідним  будівельним матеріалом годилося запасатися у теплу пору року. Треба його було багацько.  Скількись там курочці рябій, а в основному собі. Навіть якщо з дахом все було в порядку, то соломою можна на зиму обікласти хату. Вже ж настільки буде тепліше. Сухою соломою чудово розпалювати грубку. Коли ще держали кабанця, то соломою його смалили. І для чого тільки не годилася солома в сільському господарстві. Баба з дідом вже давно отримували пенсію за віком. І от коли поштар приніс їм грошове утримання, вони вирішили поїхати у місто на авторинок. Вийшли вони з дому, закрили хвіртку , що б бува курочка-ряба ніде не ділася за їхню відсутність. І пішли на автобусну зупинку. Річ у тім, що жили вони у віддаленому селі. І до автобусної зупинки їм було іти пішки кілометрів з п'ять. Вона у них називалася Прольотом.  Стояла на трасі між селами. І з сусіднього села до неї теж було кілометрів п'ять-сім. Найчастіше на її дах прилітали гніздуватися горобці. А більші птахи, починаючи розміром з голуба і ворону пролітали повз зупинку. Обабіч на високовольтному стовпі завжди гніздувався великий яскравий чорногуз. Він споглядав на все згори. Мешкав він тут бо траса йшла паралельно лукам які були заплавою для невеличкої річки. Тож чорногуза його місце проживання влаштовувало повністю. На високому стовпі він був недосяжним для хижих звірів. І мав собі луки з річкою для харчування. Але саме лелека не завжди був на своїх близьких луках. Він літав де інде. В очереті полювала його лелечка. А по луках, поки міцно не стануть на крило походжати його трохи підрісші лелечата. Людей вони не боялися. Бо ті бували тут рідко. Частіше за все, коли пасли корів. Але і череди чорногузи теж не боялися. Череда з пастухом була по один бік лугу. А лелеки по другий.  Тож баба з дідом йшли луговою стежиною, а з одного боку від неї прогулювалися молоді лелечата. Графіка руху автобуса ніхто не знав. Бо користувалися цим транспортом вряди-годи. У віддаленому населеному пункті люди жили в основному натуральним господарством. Десь виїздити не було потреби. Тож баба з дідом ще застали ранкові роси на лугових травах. Роса була на кожній квітці та травинці. Через її прозору поверхню смарагдово просвічувалося листя і різнобарвно квіти. Роса водою опадала на подол бабиної спідниці, дідові штани та їх взуття. А та що залишалась на рослинах продовжувала виблискувати проти сонця, заломлюючи проміння і розкладаючи його на спектр семи кольорів. Повітря бриніло від своєї свіжості і чистоти. Птахи неголосно пергукувались поміж собою. А от горобці на даху автобусної зупинки влаштували справжнісінький гармидер. Вони розпочали міжусобицю через соломинку. Вони вже давно побудували свої гнізда. Так сталося що розташували вони їх під шиферним дахом зупинки на кутах. Тож на зупинці були «прописані» чотири сім'ї горобців. Хтось з цих малих пташок не полінувався злітати в село і принести звідти колоритний житній колосок з поля та утикнути його у своє гніздечко. Виходило як у селі- в мене хата краща, тому що вона вища. Інших сусідів брали заздрощі через це. І, доки горобець з колоском у гнізді десь відвернувся, його сусіди висмикувати колосок з його гнізда і вставляли в своє. Тоді це робили інші сусіди. І так колосок за один ранок побував у чотирьох гніздах. Після того як закінчилося "почесне коло" і колосок повернувся до першого гнізда. Горобець, що його приніс, усівся у гнізді і сидів, не зводячи з колоска очей. Щоб знову "люб`язні" сусіди не вкрали прикрасу. Та надовго в нього посидючості не вистачило. І він полетів купатися внизу у пилюці. Інші теж забули колосок та зайнялися іншими справами. Горобці цвірінчали і перепурхували з місця на місце. На зупинці була стара дерев'яна лавочка. Вона трохи обламалася з одного кінця, проте була на місці. Бо у селі дуже складна ситуація була з вандалами і хуліганами. Точніше сказати поміж цими двома селами, де була розташована зупинка Прольот. Всі займалися городами, господарством. Вся енергія йшла в діло, на добрі справи. А на лихі її не вистачало. Тож і були цілими і лавка і сама зупинка. Де зараз чекали автобуса баба з дідом. Зупинка була зробленою з каменю. Вкрита шиферним дахом. Стіни хтось розмалював дивоцвітами. Через деякий час приїхав невеликий автобус і баба з дідом вирушили у подорож дорогами рідного краю. Пейзаж з вікна відкривався типовий як для сільської місцевості. Геометрично правильні поля змінювалися посадками з білокорих берізок. Вони чергувалися з вербами, що похилии униз свої довгі і тонкі гілки. Тоді вривалися у кругозор поляни ковилі, що свіжими чубами сріблилися поміж різнотрав'я. Так неспішно баба з дідом доїхали до автовокзалу у місті. Там було багато різних машин, таксі, автобусів. Снувала туди-сюди купа народу.

-Оце що ж їм вдома не сидиться?-дивувався дід,-Вдома влітку стільки роботи. Вгору глянути ніколи. А вони тут ходять без діла.

-Ага, погоджувалася бабця,-це і в нас сьогодні городина лишилась неполитою. Нехай вже деньок перетерпить. Завтра більше поллємо. Сьогодні інші справи треба вирішити. З автовокзалу до ринку автомобілів треба було ще їхати міським транспортом.

- Оце ми з тобою, бабусю, сьогодні між людьми натовчемося.

- Ніде ж діватись. По-іншому купити власний транспорт не вийде.

 Туди-сюди, довго чи коротко, а до авторинку баба з дідом добралися. Це була велика площа, обгороджена парканом. На асфальтованому покритті стояли у декілька рядів багато різних автомобілів. Тут були помпезні чорні великі джипи, що мали форму куба. Були дорогі легкові автомобілі, що блищали від шару поліролі на їхній поверхні. Стояли окремо раритетні автомобілі. Які невідомо чи то продавалися, чи прикрашали авторинок. Представлена була і сільськогосподарська техніка. Та великі трактори не цікавили бабу з дідом. А моторолер "Мураха" забрали перед ними. І пішли баба з дідом далі шукати собі залізного коня. На сірій асфальтованій площі з продавчинь автотранспортних засобів була присутня одна молода жіночка. Біля неї стояли два автомобіля. Один був яскравим помаранчевим дводверним спортивним лексусом. А інша поруч з нею була неяскрава, сіренька. Та панянка продавчиня таки наліпила машині на фари чорні довгі вії. Обклеїла блискітками кермо і поклала в салон декілька маленьких пухнастих та яскравих подушечок. Для господарських поїздок на сінокос жодна з запропонованих молодицею машин не підходила. Але сіренька була ще й малолітражкою. Це дуже сильно сподобалось бабусі. Це ж їдеш, а бензин майже не витрачаєш. Тобто гроші ціліші, ніж брати машину з більш потужним двигуном. Також однією з позитивних рис сіренької машини була наявність фаркопу. А у стареньких в порожньому сараї саме був автопричіп. Коли баба з дідом перед пенсією купували собі хатинку в селі, то він лишився від попередніх господарів.