Глава 1 - МІТКА

 – Нейт, прийми активацію будь ласка – звернулась через весь бокс до мене старша по зміні.

Вітаю, Нейт це я. Дещо незвичайний хлопчина, який жив собі у звичайному світі, як йому здавалось, та будував плани на майбутнє, але сьогоднішній вечір підготує ґрунт для зовсім іншої, захопливої та небезпечної гілки в його житті. Але давайте все по порядку.

Отож, я навчаюся на останньому курсі медичного коледжу, планую стати патологоанатомом, та радію життю. Вечорами, після лекцій я приходжу на декілька годин в контакт-центр, щоб мати змогу оплатити оренду квартири, яку винаймаю зі своїм другом Джошем. Сьогодні в мене нудна довга 12-годинна зміна. Сьогодні субота. Це мій єдиний шанс заробити грошенят. Я б ще обов’язково розповів вам багато іншого, але моя тім-лід зараз вб’є мене і оком не моргне, а точніше просто оштрафує , тому я махаю їй рукою говорячи - «перепрошую» і одразу ж перелогінююсь в кол-кеа на лінію активації телекомунікаційного зв’язку, який представляв в ці хвилини.

Відповівши на зв'язок та «зловивши» ще одного клієнта, я був щасливий. По-перше, нарешті ця 12-ти годинна зміна завершена і я з усієї насолоди натиснути кнопку «LogOut». По-друге, підрахувавши кількість нових клієнтів за зміну, я зрадів - їх було 16, а це досить багато, адже від цього збільшувалась моя процентна надбавка до зарплати. По-третє, цього місяця я знову буду мати чим заплатити за лренду, а це чудово, бо не доведеться просити грошей в батьків.

 – Мереді, я завершив зміну. Договір скинув на пошту, сьогодні – 16! – з гордістю сказав, та усміхнувшись їй, зняв навушники з вух.

Тільки після цього, я відчув наскільки сильно я втомився за сьогоднішній день. Слизова моїх склер була настільки суха, що в Сахарі напевно було вологіше. Я порився навпомічки в своїй сумці, в якій завжди було багато різних медикаментів. Мої друзі жартували наді мною, що я виглядаю з тими таблетками як пристаріла бабуся, в якої вже 40 років гіпертонія, алергія на котів і ще купа всього і їй критично необхідно мати з собою велику торбу ліків від всіх хворіб на будь який випадок життя. Наривши в купі всього очні каплі на основі «натуральної сльози» я закинув голову, та закапав по одній каплі в кожне око. Покліпавши декілька раз, я закрив очі та почав насолоджуватись приємним відчуттям комфорту, який огортає повіки.

 –  Нейт, в договорі все «Ok», підтверджую. Тільки нагадую тобі, попрацюй над своєю швидкістю, за цей час можна було прийняти ще один дзвінок від клієнта! – зауважила Мереді, навіть не дивлячись в мою сторону, знаючи, що я і так її добре чув, адже сиджу через крісло.

«Ну звісно, а як ж без батуга» –  подумав я, та десь внутрішньо собі усміхнувся. Відкривши очі та покрутивши шиєю, яка заніміла, я почав збирати свої речі. Блокнот, ручка, лайнер, зарядний пристрій, навушники та інші дрібниці.

 –  Щасливо Сімон, до понеділка! – попрощався з напарником, та направився до виходу. Але в останній момент, мене наздогнала Еля.

Ельвіра була моєю подругою, так я собі думав на той момент. Але не буду забігати перед батька в пекло, як звучить у відомій ідіомі.

 –  Привіт! Давно не бачились. Ти змінила імідж? – запитав я оцінюючи її новий «готичний» стиль. О так, Еля любила раз на якийсь час вдавати з себе істинно вірну новій субкультурі, відтак всі вже бачили її в стилі хіпі, емо, та навіть панку й байкеру. Ну, краще вже бути «чистою» готкою, ніж перепрошую «брудним» панком, в яких не прийнято приймати душ. Добре, що в ній залишилось щось дівоче, і вона й сама довго не змогла перебувати на цій хвилі…

 –  Привіт! Так, та це не важливо! Я зрозуміла, що в нашому світі приховані страшні речі. Але завдяки своїй спільноті, я віднайшла істину. Насправді все не так, як нам здається. Нас оточують фейрі! – майже на одному диханні протароторила Еля доповнюючи свою тріаду вираженою жестикуляцією.

 –  Еля, я трохи спішу, сама знаєш мені ще вчитися потрібно, - спробував я залишити її наодинці з своїми фантазіями, але вона насильно потягла мене до вбиральні, яка розташовувалась поруч від входу, –  ей, що відбувається?

 –  Нейте, ти не розумієш! Вони існують! Я бачила їх! Вони, вони прийшли по нас!

 – Еля, ти мене лякаєш. З тобою точно все добре? Те, що ти говориш –  більше схоже на якусь нісенітницю.

 –  Повір мені! Зараз я не брешу! Тримай! Одягни це! – вона простягнула мені якийсь кулон на шкіряній підвісці, –  це оберіг. Я спеціально підготувала його для тебе.

 –  Нічого я не буду брати. Послухай, відчепись від мене. Ти поводиш себе дуже дивно. Мені потрібно йти. – Відповів я з невеликою злістю в голосі, усвідомлюючи всю абсурдність цієї ситуації.

 –  Ні! – крикнула вона, та вчепилася мені нігтями в руку. – Я тебе не пущу! Вони вже шукають тебе!

 –  Та хто в дітька лисого мене шукає, відчепися!

 – Я відстану, якщо ти це одягнеш. Інакше, інакше я не знаю, що зроблю, але точно не відчеплюсь. – В її очах був якийсь непідступний жах та наполегливість.

 –  Гаразд, але після цього я забираюся звідси! – вирішив я піддатися їй, щоб по швидше залишити цю божевільну. Я ще ніколи не бачив її такою. Еля одягнула на мене цей кулон. Я вже хотів був розвернутись і піти, як вона знову вчепилася в руку.

 –  Це ще не все! Прикрий очі. – попросила вона, продовжуючи тримати мене.

Чесно, коли зараз я озираюся на той момент, я справді не маю жодного уявлення, що покерувало мною – залишитися і виконати її вказівки. Доля? Хм, сумніваюся. Але саме після цього і відбувся певний ряд подій, з яких я тепер не знаю як виплутатись.