Глава 18

Глава 18: Креслення божевілля (2025 рік)

Час на Землі більше не вимірювався годинами. Він вимірювався імпульсами страху та заголовками новин, що мінялися зі швидкістю оновлення стрічки. У першу добу після "сповіді Грея" планета пройшла всі п'ять стадій прийняття.

Заперечення: "Це фейк. Діпфейк. Масонська змова".
Гнів: Погроми магазинів електроніки, спалені поліцейські відділки, переповнені бари.
Торг: Різкий сплеск онлайн-молитв, обвал криптовалют і чомусь стрибок цін на туалетний папір.
Депресія: Тихі вулиці великих міст. Люди просто сиділи на тротуарах і дивилися в небо.

І нарешті, настало Прийняття. Точніше, прийняття примусове, оголошене через кожну колонку і гучномовець.

Сектор «Омега» більше не був таємним бункером у пустелі Невада. Тепер це був Глобальний Координаційний Центр Землі. Його коридори, які ще вчора пахли страхом спецназу, сьогодні гули від натовпу. Сюди злетілися всі. Нобелівські лауреати з фізики, які досі дивилися один на одного вовком. Головні інженери NASA, SpaceX, ESA, CNSA. Хакери з угруповання Anonymous, яких привезли в наручниках, але з особистими ноутбуками. Лідери країн — ті, що мали сміливість, а не бункерні діди.

І в центрі цього вулика стояв він. Містер Грей.

Він більше не був блазнем. Принаймні, намагався ним не бути. На ньому була голограма білого лабораторного халата, яка трохи глючила в районі коміра. Він стояв перед величезною грифельною дошкою, так, він замовив саме дошку, сказавши, що цифрові екрани «бездушні».

— Слухайте сюди, ви, високочолі примати! — гаркнув Грей, стукаючи крейдою по дошці, де була намальована схема, що нагадувала суміш ядерного реактора та макаронного монстра. — У нас мало часу. Точніше, його взагалі немає. Поки ви тут п’єте свою каву, зонди-розвідники Чистильників вже, мабуть, проходять орбіту Плутона.

Він розвернувся до зали. Тут сиділи не військові. Тут сиділи найрозумніші мізки планети. Професор Картер з МТІ нервово протирав окуляри. Докторка Ямамото з Токіо напружено хмурилася.

— Отже, "Щит Хаосу", — почав Грей. — Концепція проста.
— Пробачте, — підняв руку професор Картер. — Ви нарисували... каструлю з антенами?
— Це метафора, Ейнштейне! — роздратовано пирхнув Грей. — Це — гравітаційний дефлектор.
Дивіться. Технологія Чистильників базується на ідеальному порядку. Їхня зброя — це сфокусовані промені деконструкції матерії. Вони працюють як лазер. Рівно. Точно. Передбачувано.
Як ми можемо це зупинити?
Стіною? Ні. Вони проріжуть її як масло.
Дзеркалом? Ні. Енергія надто велика.
Єдиний спосіб зупинити абсолютний Порядок — це створити абсолютний Хаос.

Грей почав шалено малювати на дошці хвилі, що перетиналися.

— Ми повинні оточити Землю полем такої дикої, непередбачуваної гравітаційної турбулентності, щоб їхні промені просто заплуталися.
Уявіть, що ви намагаєтеся влучити ниткою в вушко голки, а голка в цей момент танцює тверк на вібростолі.
Наш Щит — це вібростіл.

— Але це неможливо згідно з законами термодинаміки! — вигукнула Ямамото. — Щоб створити таке поле, нам потрібна енергія, еквівалентна вибуху трьох Сонць. Де ми її візьмемо? З спалювання вугілля?
— Ха! Вугілля, — Грей, типу, закотив очі. — Ви досі живете в 19 столітті.
Ні, люба. Ми не будемо спалювати матерію. Ми будемо використовувати саму планету.
Ядро Землі.

У залі прокотився шум. Вчені шепотіли слова "божевілля", "суїцид", "тектонічний зсув".

— О, розслабте булки! — махнув рукою Грей. — Ядро крутиться. Воно генерує магнітне поле. Все, що нам треба — це трохи його... лоскотати.
Ми збудуємо шість Випромінювачів у ключових точках планети. На полюсах, на екваторі. Вони будуть посилати імпульс глибоко вниз. Імпульс буде входити в резонанс із рідким металом. Земля почне вібрувати на субатомному рівні. І ця вібрація створить навколо планети захисний кокон — "сферу блендера".
Все, що влетить у цю сферу — промінь, корабель, ваша віра в краще завтра — буде розірване на фрагменти ентропії.

Професор Картер встав.
— Містере... Грей. Те, що ви пропонуєте, це планетарний інфаркт. Якщо ми розхитаємо ядро, ми викличемо землетруси, цунамі... вулкани прокинуться! Йеллоустоун! Фудзіяма! Ми вб'ємо себе раніше, ніж прилетять Чистильники.
— Так! — радісно погодився Грей, заскакуючи на стіл професора і дивлячись на нього зверху вниз. — Саме так, Картере!
Це вибір між: "Нас гарантовано розберуть на атоми прибульці" або "У нас є шанс 10%, що ми виживемо, але нас трохи потрусить, і ми втратимо Флориду".
Скажіть мені чесно, професоре, хтось взагалі буде сумувати за Флоридою?

Картер не посміхнувся.

Грей зітхнув. Він зліз зі столу, раптово втомлений. Його "маска генія" спала. Він провів долонею по гладкому обличчю.
— Слухайте. Я знаю вашу фізику. Я читав ваші підручники. Вони милі. Закон Ньютона. Теорія струн.
Але ви, хлопці, як діти, що знайшли татків пістолет і думають, що це водяна пукалка.
Усе складніше. І водночас простіше.
Резонанс ядра — це єдиний вихід. Я дам вам розрахунки. Я дам вам схеми стабілізаторів.
Але будувати це будете ви.
І ще... нам потрібен єдиний ШІ для керування цим цирком.

Він обвів поглядом залу, де сиділи хакери в толстовках.
— Ей, ви! Кібер-шпана! Хто з вас зламав сайт Пентагону минулого вівторка і поставив там картинку Нян-кета?
Худорлявий хлопець із зеленим ірокезом нехотя підняв руку.
— Не бійся, я не поліція, я фанат, — усміхнувся Грей. — Твоє завдання складніше. Тобі треба об'єднати сервери всіх країн в одну мережу. Китайський файрвол. Сервери Амазону. Все. Нам потрібна потужність усіх мізків планети, щоб контролювати цей хаос.

— Це... це комунізм даних, — пробурмотів хтось.
— Це виживання виду, — відрубав Грей. — А тепер перерва. Мені потрібно випити чогось, що розчиняє нервові клітини, але не вбиває печінку. Хто знає рецепт?