Глава 14

Глава 14: Розпродаж Сенсу (Постріл третій)

Зал залило кислотно-жовте світло, схоже на колір дешевих знижкових цінників у супермаркеті. На екрані почали мигтіти цифри, графіки акцій та штрих-коди. Повітря наповнилося звуком касового апарату, але він звучав не весело, а загрозливо: Дзень! Клац! Дзень!, наче хтось заряджав гвинтівку монетами.

— Триблики вбили вас любов’ю, зіркові органи... але що ще потрібно розумній істоті? — закричав Грей, заскакуючи на табурет і приймаючи позу вуличного закликальника. — Шопінг! Великий, безглуздий, космічний шопінг!

Він витягнув з кишені уявну пляшку і почав розглядати її на світлі.

— Історія третя! «Базар Небулона, або Чому Рідка Істина на смак як батарейка!»

Грей подивився на майора Гранта, який вже не ховав обличчя, а дивився на сцену із хворобливою цікавістю.
— Грант, ти коли-небудь купував щось непотрібне, щоб відчути себе краще? Новий годинник? Машину? Абонемент у спортзал, в який ти пішов один раз?
— Бувало, — кивнув майор.
— Звісно бувало! Ти намагався заповнити діру всередині себе. Але матерія не може заповнити дух. Ви, люди, купуєте речі, щоб забути, що ви помрете.
А на Базарі Небулона ми пішли далі. Ми почали продавати саму діру.

На екрані з'явилося зображення гігантської космічної станції, схожої на східний базар, розтягнутий на парсеки. Тисячі наметів із енергетичних полів, мільйони кораблів. Тут торгували не товарами. Тут торгували станами.

— Я працював там сомельє, — Грей зробив вишуканий жест рукою, ніби тримав рушник. — У моєму відділі не пахло рибою чи спеціями. У моєму відділі пахло абстракціями.
У нас були баночки з «Ностальгією за дитинством, якого не було». Хіт продажів серед сиріт!
У нас були інгалятори з «Абсолютною Впевненістю в собі». Один пшик — і ти готовий битися з чорною дірою на кулаках. Побічний ефект: зазвичай клієнт помирає через 5 хвилин від дурості, але помирає впевненим!.

Грей засміявся, і його сміх нагадував дзвін битого скла.

— Але найдорожчим товаром, моїм ексклюзивом, був Екстракт Сенсу. Або, як його називали місцеві наркомани — Ртуть.
Це була не метафора. Ця субстанція виглядала як важкий, сріблястий рідкий метал.
Ви знаєте це питання, яке мучить вас о 3-й ночі: «Навіщо я живу?», «У чому мій шлях?».
Я продавав відповідь.
Одна крапля Ртуті — і ти знаєш. Жодних сумнівів. Ти бачиш своє призначення так чітко, як власні п'ять пальців... тьху ти, у вашому випадку п'ять, у мене три.

Він підійшов до Єви Лінн.
— Єво, скільки б ви заплатили, щоб дізнатися, навіщо ви народилися? Всю зарплату? Рік життя? Душу?
— Я б віддала багато, — чесно відповіла вона.
— О, не поспішайте діставати гаманець, люба. Бо ціна — це не гроші. Ціна — це наслідки.

Грей почав зображати сцену торгівлі.

— Одного разу до моєї крамниці зайшов Ксолар — мультимільярдер із сузір’я Тельця. У нього було все: двадцять планет-курортів, гарем із біороботів, тіло, модифіковане для безсмертя. Він жив уже п'ять тисяч років. І він помирав від нудьги.
Він виглядав як згусток золотого диму в скафандрі від Армані.
— "Продавцю," — сказав він. — "Я скуштував усе. Владу. Секс. Війну. Мистецтво. У мене депресія мільярдера. Продай мені те, що змусить мене встати з ліжка завтра вранці".

Я дістав пляшечку з Ртуттю.
Це був вінтажний розлив. «Істина Першого Порядку: Призначення Всесвіту».
— "Це небезпечно, Ксоларе," — попередив я. — "Мозок органічної істоти звик жити ілюзіями. Правда — це отрута".
Він кинув на прилавок платиновий чіп.
— "Давай сюди. Я хочу знати. Я хочу знати, що я — обраний. Що моя імперія має значення".

Грей зобразив, як відкорковує пляшку. Чпок!

— Він випив її залпом. Як горілку.
Я дивився на нього. Спочатку нічого не відбувалося. Дим у його скафандрі заклубочився швидше. Його очі засвітилися сліпучим білим світлом.
Ефект Ртуті миттєвий. Вона розтікається по синапсах, випалюючи всю зайву інформацію — страхи, надії, комплекси. Залишається лише гола логіка.
Ксолар завмер. Він стояв так хвилину. Тиша в крамниці була такою, що я чув, як стукає моє власне серце.

Потім Ксолар подивився на мене.
У цьому погляді не було радості. Там не було величі. Там було абсолютне, крижане спорожніння.
— "І це все?" — прошепотів він.
— "Це Істина", — відповів я.
Ксолар почав сміятися.
Спочатку тихо, потім голосніше. Це був не істеричний сміх Імператора Драконіс. Ні. Це був сміх людини, яка зрозуміла найтупіший жарт у світі.
— "Дякую, Грей", — сказав він, витираючи золоту сльозу. — "Тепер я вільний".

Він вийшов з крамниці.
Я пішов за ним. Мені було цікаво, що він робитиме з цим знанням. Збудує нову утопію? Стане богом?
Ксолар підійшов до шлюзу, який вів у відкритий космос.
Він зняв свій дорогий шолом.
І просто ступив у порожнечу.

Без драми. Без прощальної записки. Без крику.
Його розірвало декомпресією. Його золотий дим розвіявся серед сміття на орбіті станції. Найбагатша істота сектору покінчила з собою через дві хвилини після того, як дізналася Сенс Життя.

В залі «Зони 51» запанувала напружена мовчанка.
— І... що це був за сенс? — запитав генерал Воут. Він нахилився вперед, забувши про свою позу крутого військового.

Грей гірко всміхнувся.

— О, ви хочете знати? Ви готові ковтнути Ртуть?
Гаразд, я скажу вам. Я ж Спостерігач, у мене імунітет, я й так мертвий всередині.

Він понизив голос до змовницького шепоту.

— Ксолар дізнався, що Всесвіт — це не план Бога. І не випробувальний полігон для душ.
Він дізнався, що Всесвіт — це гігантська ферма ентропії.
Ми всі — бактерії, функція яких — переробляти енергію в тепло. Наш єдиний сенс, наша єдина місія — прискорювати Теплову Смерть Всесвіту.
Ми існуємо тільки для того, щоб палити ресурси. Ми — грубки. Чим більше ми "творимо", "будуємо", "любимо" — тим більше хаосу ми створюємо.
І коли робота буде виконана, коли остання зірка згасне — нас просто вимкнуть.