Глава 12

Глава 12: Аукціон нутрощів (Постріл перший)

Грей бігав сценою. Ні, він не бігав — він носився, наче крапля води на розпеченій пательні. Його рухи стали рваними, неприродними. Екрани за його спиною перемикали зображення з такою швидкістю, що у звичайного епілептика вже б почався напад. Музика з динаміків трансформувалася у важкий, низькочастотний індастріал — ритм космічного заводу.

— Ви хотіли космос? Ви хотіли знати, як працює велика економіка? — волав Грей, перекрикуючи скрегіт басів. — Ви думаєте, валюта — це золото? Біткойн? Нафта? Не смішіть мої тапочки, яких у мене немає!

Він різко зупинився перед групою вчених, його очі палали шаленим вогнем.

— Справжня валюта — це час. А де найбільше часу? У зірок! Зірки живуть мільярди років. І є істоти, які не хочуть чекати. Їм потрібен цей час зараз. Їм потрібні органи безсмертя!

Він вказав на екран. Там з’явилося зображення, від якого навіть загартований генерал Воут напружився. Це була гігантська, розпечена сфера — червоний гігант — яку буквально... різали.

Навколо зірки висіли величезні чорні конструкції. Космічні кораблі, схожі на медичні затискачі розміром із планети. Вони вп’ялися в фотосферу зірки, і з рани в вакуум бив фонтан плазми.

— Ласкаво просимо в Сектор Патрачів! — гаркнув Грей. — Тут ми не співаємо пісні про "сяй, сяй, зіронько маленька". Тут ми беремо цю зіроньку, вскриваємо їй грудну клітку і дістаємо найцінніше.

Грей застрибнув на свій стілець, стоячи на ньому на повний зріст.

— Це був мій найтемніший підробіток. Часи кризи після звільнення з посади Асенізатора, помилкового, звісно, просто перерва на каву, що затягнулася на пів століття. Я влаштувався маклером на Аукціон Світил.

Він змінив голос на скрипучий, торговий фальцет:
— "Дами і панове, подивіться на цей лот! Сіріус-Бета! Молодий, гарячий, сповнений термоядерного ентузіазму! Хто дасть більше?"

Грей нахилився до аудиторії, змовницьки притишивши голос.

— Ви знаєте, що зірки живі? У метафізичному сенсі. У них є анатомія.
Корона — це їхня шкіра.
Ядро — це серце.
А зона конвекції? О, це, мої любі друзі, це нирки.
Це фільтри. Вони мільярдами років переганяють через себе важкі елементи. Вони накопичують ентропію. Якщо правильно вирізати "нирку" зірки, ви отримаєте батарейку, яка може живити цілу імперію десять тисяч років без підзарядки.

У залі піднявся молодий астрофізик у заплямованому кавою халаті. Він виглядав обуреним до глибини душі.
— Це антинаукова маячня! — вигукнув він тремтячим голосом. — Зірки — це газ і плазма! У них немає органів! Це термоядерний синтез!
— Як тебе звати, хлопче? — перебив його Грей, не давши закінчити лекцію.
— Д-джошуа.
— Слухай сюди, Джошуа. Твій термоядерний синтез — це те, що бачить твоя примітивна оптика. Ти дивишся на жінку і бачиш білок, вуглеводи і воду. А поет бачить музу. Хірург бачить систему органів. А М’ясник Сектора Оріона бачить товар.

Грей зіскочив зі стільця і почав розігрувати сцену в ролях.

— Я був там, Джошуа. На станції «Лезо». Вона висіла прямо над киплячою поверхнею вмираючого гіганта. Запах... о, цей запах ви б не забули ніколи. Там пахло смаженим воднем і страхом.

— Мій клієнт, — Грей випростався, надув щоки і розставив руки, зображаючи когось масивного, — лорд Воракс Пожирач. Істота, схожа на помісь жаби і танка. Він палив сигару, скручену з висушеного простору, і дим від неї викривляв світло.

— "Грею," — пробурчав він, Грей імітував глибокий бас, від якого вібрували зуби у глядачів. — "Мені потрібна нирка. Свіжа. Ця зірка догорає. Вона накопичила достатньо 'важкого часу'".

Я дивився в ілюмінатор. Величезний механічний гарпун пробив оболонку зірки. Зірка закричала.
Так, Джошуа, вони кричать. Тільки не в звуковому діапазоні. Вони кричать гравітаційними хвилями. Станцію трясло. Стакани з випивкою падали зі столів.

"Процедура почалася," — сказав оператор — дроїд з шістьма маніпуляторами.
Гарпун потягнув.
Ви бачили, як витягують нерв у стоматолога? Збільште це до масштабу сонячної системи. З надр зірки, з самої її пекучої утроби, почав виходити згусток. Сліпучо-білий. Концентрована матерія. Щільність така, що один кубічний сантиметр важив більше, ніж ваш Еверест.

Грей завмер, його очі розширилися, ніби він знову бачив це сліпуче сяйво.

— Це було прекрасно, чорт забирай. Це була чиста, незаплямована енергія. "Зоряна Нирка". Фільтр вічності.
Вони помістили її в контейнер зі стазис-полем. Зірка миттєво потьмяніла. Вона стала сірою, як попіл. Ми вбили її за п'ять хвилин, хоча їй лишалося жити ще мільйон років. Ми вкрали її майбутнє.

Він почав знову бігати, темп мови прискорювався до істерики.

— І ось, угода! Воракс кидає на стіл валізу. У валізі — душі. Рідкі, у флаконах. Ціла планетна система як оплата за один орган. Я взяв свої відсотки, мені заплатили спогадами про щасливе дитинство, якого у мене не було, чудовий наркотик.

Але я мусив запитати. Я просто мусив.

Грей зупинився посеред сцени, обернувся до уявного лорда Воракса і запитав з покірною цікавістю:
— "Ваша Могутність... навіщо? Що ви будете з цим робити? Живити флот вторгнення? Будувати Щит проти Чорної Діри? Оживити мертву дружину?"

Грей повернувся до залу. Його обличчя скривилося в гіркій, знущальній усмішці.

— Знаєте, що відповів цей космічний олігарх?
Він затягнувся своєю сигарою, випустив кільце диму і сказав:
"У моєї коханки мерзнуть ноги в палаці на льодяному супутнику. Я зроблю їй підлогу з підігрівом."

Тиша в ангарі стала оглушливою. Вчені перезиралися. Солдати хмурилися. Абсурдність масштабу вдарила по мізках сильніше за кулю.

— Підлога. З. Підігрівом! — заволав Грей, вкладаючи в ці слова всю ненависть пролетаріату Галактики. — Вони вбили зірку! Вони прирекли планетну систему, яка оберталася навколо неї, на холодну смерть! Вони витратили енергію, якої вистачило б на еволюцію трьох рас!
Заради того, щоб якась слизова утриманка не мерзла в свої щупальця, коли йде вранці в туалет!