розділ 1

— Так, так, так. Звичайно, — говорила жінка по телефону, йдучи торговельним центром. — Я обов’язково про це подбаю. 

Усе навколо вже було наповнене новорічною атмосферою: вітрини магазинів сяяли яскравими гірляндами, повітря було наповнене мелодіями святкових пісень, а кожен куточок простору прикрашали святкові декорації. Люди виглядали щасливими, їхній настрій додавав цьому місцю ще більше чарівності. У самому центрі зали височіла ялинка — розкішна, з численними прикрасами, а вогники, що мерехтіли на ній, створювали неповторне відчуття тепла і радості. 

Раптом жінка спинилася і, злегка вдаривши себе по чолу, зупинилася на місці. 

— Точно! Як я могла забути... — сказала вона вголос. 

— Що ти забула? — прозвучав чоловічий голос із телефону. 

— Мені необхідно купити подарунок доньці на Різдво. 

— Рейчел... Ти ще досі... 

Не давши йому договорити, жінка натиснула на кнопку завершення дзвінка. Її увагу привернув магазин іграшок, який майорів яскравими вітринами й ніби магнітом притягував до себе. Там вона точно могла знайти щось особливе для своєї дитини. 

Рейч рішуче рушила в його бік, оминаючи численних людей, що прогулювалися торговельним центром. Серед натовпу було багато аніматорів у костюмах, але найбільше її дивували сніговики. Їх було так багато, що, здавалося, вони заполонили весь центр. Жінка нарахувала їх понад два десятки. 

Ці аніматори весело фотографувалися з відвідувачами та роздавали маленькі подаруночки з солодощами чи іншими приємними дрібничками. Їхні костюми виглядали дуже реалістичними: пухнасті, ніби зроблені з м’якого хутра. На головах вони носили круглі маски з великими ґудзиками для очей, усміхненими ротами з м’якої тканини і "носиками" у вигляді моркви. Деякі мали капелюхи, інші — металеві відерця або кольорові шапки. 

Однак, попри всю святковість, Рейчел відчувала в цих сніговиках щось тривожне. Наче за масками ховалося щось жахливе. Вона спробувала відкинути ці думки, пояснивши собі, що це лише наслідок втоми. 

Зайшовши до магазину іграшок, вона опинилася серед яскравого різноманіття: плюшеві ведмедики, конструкції з дрібних деталей, ляльки та настільні ігри. Підсвітка стелажів робила вибір ще складнішим. Через кілька хвилин ретельних пошуків Рейч вдалося знайти ідеальний подарунок для доньки. 

Коли вона вже прямувала до каси, з-за кутка раптово вийшла її знайома. Від несподіванки жінка аж ахнула. 

— О Боже! — вигукнула вона. — Ти мене налякала. 

— Ой, вибач, я не хотіла, — перепросила подруга. 

— Не очікувала тебе тут зустріти. 

— Що шукаєш?  

— Подарунок доньці на Різдво. 

— Ясно. Я також синові щось шукаю. 

— І як? — поцікавилась Рейчел. — Щось вдалося знайти? 

— Не зовсім, трохи важко з вибором. 

— Ясне діло, я теж ледве обрала, — погодилася жінка. 

— Гаразд, піду далі щось шукати. До зустрічі. 

— Щасти тобі. 

Подруга швидко зникла між стелажами, залишивши Рейч саму. Тож вона могла спокійно завершити покупку. 

Підійшовши до каси, жінка виклала товари, і продавець оперативно їх пробив. Вона дістала гаманець, витягла купюру й простягнула її касиру. 

Раптом вона відчула, як на неї хтось дивиться. Жінка інстинктивно озирнулася і завмерла. За одним зі стелажів стояв сніговик. 

Цей "аніматор" відрізнявся від інших. Усі його костюмовані "колеги" носили звичайні маски, але в нього на голові був білий гарбуз, поверх якого була різдвяна шапочка. 

Сніговик нерухомо стояв, та глядів прямо на Рейчел. Його порожні очі й дивна поза викликали у неї незрозумілий страх. Здавалося, він задумав щось зловісне. 

Жінка повернулася до касира й, не дивлячись на решту, простягнула йому купюру. Це була сотня доларів. 

— Цього не... 

Чоловік збирався щось сказати, але Рейч не дала йому договорити, швидко витягнувши ще одну купюру. 

— Гаразд. 

Касир, не поспішаючи, видав їй здачу і чек. 

Як тільки у жінки з’явилася можливість забрати покупки, вона хутко це зробила. Зібравши пакети в обидві руки, Рейчел попрямувала до виходу з магазину. Але раптом натовп, що з’явився нізвідки, почав ущільнювати простір перед нею, заважаючи просуватися. 

Музика у торговельному центрі раптом стала настільки гучною, що кожен звук зливався в суцільний хаос, немов хтось навмисне підкрутив гучність до максимуму, щоб перекрити все інше. 

Рейч вперто йшла вперед, але її кожен крок наче повертав назад. Натовп не просто стояв, а постійно рухався, хаотично зіштовхуючи людей один з одним. Вийти назовні здавалося неможливим, але й залишатися тут ставало дедалі нестерпніше. Кожен, хто проходив повз, штовхав її, зрушуючи все глибше і глибше в торговельний центр. 

На одному з чергових поштовхів вона втратила рівновагу і впала на підлогу. 

Пакети вислизнули з рук, і їхній вміст розсипався навколо. Банки, пакунки і коробки покотилися в різні боки, створюючи ще більше метушні. Рейчел, тяжко дихаючи, повільно підняла голову, і в ту ж мить перед нею з’явилася рука того самого "аніматора".