Розділ 32. Містер Досконалість без краватки

​Таксі везло мене крізь розпечене місто, а в моїй голові досі відлунював низький, вібруючий шепіт Ельдара. «Цей дрес-код буде дуже шкода забруднити або випадково розірвати там, куди ми їдемо». Щоки продовжували палати, і я раз у раз дивилася на екран телефона, чекаючи на обіцяне повідомлення. Коли апарат нарешті вібрував у моїх пальцях, я хутко відкрила месенджер. Там була лише адреса — стара промислова зона неподалік набережної, перетворена на сучасний арт-квартал, і лаконічна приписка: «Чекаю».

​Влетівши до своєї квартири, я скинула дорогі чорні човники й буквально вистрибнула зі сліпучо-білої шовкової сорочки та строгої спідниці-футляра. Потрібно було щось легке, зручне. Я витягла з шафи свій улюблений вільний сарафан на тонких бретельках — ніжного оливкового кольору, з невагомої бавовни, яка приємно холодила шкіру в спеку. Ніякого складного макіяжу, мінімум прикрас.

​«Куди він мене кличе? — крутилося в голові, поки я застібала босоніжки на плоскій підошві. — Арт-простір? Закрита галерея? Таємний ресторан для обраних? З його ресурсами він міг викупити весь цей квартал на вечір».

​За тридцять хвилин машина зупинилася біля старої цегляної будівлі з величезними арочними вікнами в стилі лофт. Я вийшла з авто, вдихаючи тепле вечірнє повітря, що пахло річковою прохолодою та нагрітим за день асфальтом. Знайшовши потрібні масивні дерев'яні двері, я обережно штовхнула їх і переступила поріг.

​Ельдар уже чекав на мене. І цей його вигляд знову змусив моє серце пропустити удар.

​Він теж повністю переодягнувся. Замість залізобетонного костюма-трійки на ньому була проста, але очевидно дорога графітова футболка, яка щільно обтягувала його потужні груди та рельєфні плечі, та зручні вільні шорти в тон. Жодних краваток, жодного пафосу. Його волосся було злегка розпатлане, а на обличчі грала спокійна, розслаблена посмішка. Чоловік-робот раптом перетворився на земного, неймовірно привабливого чоловіка, від якого віяло такою дикою впевненістю, що в мене перехопило подих.

​— Добрий вечір, Кіро, — його голос у порожньому приміщенні прозвучав м'яко й оксамитово.

​— Привіт... — я озирнулася довкола, намагаючись зрозуміти, куди потрапила. — Ельдаре, що це за місце?

​— Зараз побачиш, — він хитрувато мружив погляд, підходячи ближче.

​Ми пройшли трохи далі вглиб приміщення, і переді мною відкрилася простора, неймовірно затишна напівтемна майстерня. Крізь величезні арочні вікна пробивалися довгі, золотаво-багряні промені літнього сонця, що сідало за обрій. Вони фарбували стіни в теплі відтінки, вихоплюючи з напівтемряви полиці з химерними глиняними глечиками, чашками та фігурками. У повітрі стояв дивовижний, специфічний аромат — густий запах вогкої землі, натурального дерева та свіжозвареної кави, яка вже чекала на нас у двох великих керамічних кружках на столику. На фоні тихо, ледве чутно гуділо професійне гончарне коло, а з прихованих динаміків ліниво лився м'який, чуттєвий інді-фолк, змішаний із тим самим «лінивим джазом», що й учора.

​— Це... гончарна майстерня? — я здивовано обернулася до нього, мої очі округлилися від несподіванки. — Ти запросив мене сюди? Містер Горяєв, який звільняє за неправильну подачу кави, привів мене туди, де працюють брудними руками?

​Ельдар тихо, низько засміявся, і цей звук здався мені найприємнішою музикою. Він підійшов до стіни, де висіли щільні лляні фартухи.

​— Я пропоную нам разом створити щось особливе, Кіро. І не переживай, — він лагідно подивився на мене, знімаючи один із фартухів. — Я заплатив власнику, щоб нас ніхто не турбував. Весь цей вечір, ця майстерня і цей простір — тільки для нас двох. Тут ми абсолютно самі.

​— Зачекай... ти вмієш це робити? — я з підозрою кивнула на гончарне коло. — Ти знаєш, як поводитися з глиною?

​— Трохи вмію, — він підійшов до мене зі спини, тримаючи фартух. Його гаряче дихання торкнулося моєї шиї, змушуючи тіло здригнутися. — Я багато чим займався в цьому житті, Кіро. Іноді потрібно щось, що повертає тебе до тями. Щось первісне. Глина — ідеальний варіант.

​Він обережно накинув лямку фартуха мені на шию. Його великі руки обійшли мою талію ззаду, зав'язуючи цупкі тасьми на моєму літньому сарафані. Його долоні на мить затрималися на моїх стегнах, обпалюючи навіть крізь тканину, а потім він м'яко торкнувся мого волосся. Його довгі пальці акуратно, недбало зібрали мої пасма в розпатланий пучок на потилиці, закріпивши його дерев'яною шпилькою, яку він узяв зі столу.

​«О Боже, він такий ніжний... — мої внутрішні стіни, які я так старанно відбудовувала вдень в офісі, почали стрімко руйнуватися. — Хіба може чоловік із суворим фасадом бути настільки... ідеальним романтиком?».

​— Ну що, готова до створення свого першого шедевра? — з викликом запитав Ельдар, підводячи мене до гончарного кола і вказуючи на невеликий стілець.

​Я сміливо сіла, розправляючи фартух. Переді мною на металевому диску лежав круглий, вогкий шматок сірої глини. Ельдар натиснув на педаль, і коло повільно закрутилося.

​— Змочи руки водою і просто спробуй відчути її, — скомандував він, сідаючи поруч на низьку лаву. Його сильні, м'язисті руки, вкриті легкою мережею вен, виглядали неймовірно привабливо на тлі цієї грубої майстерні.

​Я опустила пальці в миску з водою, а потім обережно доторкнулася до глини. Вона була прохолодною, слизькою і абсолютно неслухняною. Варто було мені спробувати витягнути її вгору, як шматок глини зрадницьки скривився, вислизнув із моїх пальців і форма вийшла настільки кривою, кумедною та безглуздою, що я просто не змогла стримати емоцій.

​— Ельдаре, мені здається, ця глина мене ненавидить! — я з відчаєм і сміхом дивилася на сіру грудку, яка на шаленій швидкості перетворилася на щось дуже химерне й однозначно непристойне, схоже на статевий орган чоловіка. — Вона мала стати витонченою вазою, а стала жертвою аварії на виробництві!

​— Вазою? — Ельдар тихо, щиро засміявся, підходячи ближче та опускаючись на коліна прямо позаду мого стільця. Його широкі груди притислися до моєї спини, і я знову відчула цей неймовірний контраст наших тіл. — Смілива заява для людини, яка тиснула на педаль кола так, ніби ми тікаємо від поліцейської погоні.