Розділ 27. Кулінарний перфекціонізм

​

Гарячі струмені води нарешті змили з мене залишки офісного заціпеніння, але коли я вимкнула душ і загорнулася в рушник, передчуття нового «випробування» накрило мене з головою. Я подивилася на білосніжну чоловічу сорочку, що акуратно лежала на мармуровій стільниці. Мої пальці торкнулися дорогої, щільної бавовни. Шкіра миттєво згадала цей дотик.

​Я глибоко вдихнула, скинула рушник і просунула руки в широкі рукави. Сорочка Ельдара була на мені величезною: плечові шви звисали десь посеред передпліччя, а поділ повністю закривав білизну, цнотливо закінчуючись на середині моїх стегон. Я підкотила рукави до ліктів, застебнула ґудзики, залишивши верхні три відкритими — не заради кокетства, а просто тому, що інакше горловина мене душила. Ну, принаймні я так себе заспокоювала. Подивившись у дзеркало на свої босі ноги, розпатлане після душу волосся і щічки, які все ще пашіли від тепла, я подумки вилаяла себе за те, наскільки двозначно виглядаю. «Кіро, тримай себе в руках. Ти просто прийшла повечеряти в рамках таємної угоди. Ніякої капітуляції!»

​Я штовхнула важкі двері ванної й вийшла в коридор. Мої босі ступні безшумно ступали по дорогому, теплому паркету. Майже одразу мене огорнула неймовірна атмосфера. З боку кухні-вітальні долинав м'який, обволікаючий звуковий потік — грав спокійний, глибокий вечірній джаз. Саксофон виводив якісь ліниві, чарівні рулади. Верхнє світло у квартирі було вимкнене, натомість простір м'яко підсвічувався приглушеними бра та кількома масивними свічками, які вже встигли наповнити повітря тонким ароматом воску та ванілі. На великому столі красувалося витончене сервірування: кришталеві келихи, темні лляні серветки, дизайнерські тарілки — без показної, кричущої розкоші, але неймовірно елегантно й затишно.

​Я зробила ще кілька кроків і завмерла на порозі кухні. Повітря було просякнуте божественним запахом смаженого м'яса з нотками розмарину та часнику. Але головною прикрасою цього кулінарного раю був сам Ельдар.

​Він стояв біля кухонного острова спиною до мене. Його строгий піджак давно зник, рукави білої сорочки були акуратно підкочені, оголюючи сильні, рельєфні передпліччя, а поверх усього цього на ньому був одягнений темно-сірий кухонний фартух. «О Боже... — мій внутрішній голос просто знепритомнів від побаченого. — Це законно — виглядати НАСТІЛЬКИ сексуально в кухонному фартуху?!» Цей суворий тиран, який ще кілька годин тому розносив кабінети на нараді, зараз із абсолютно зосередженим виглядом шеф-кухаря орудував біля плити.

​Моє зітхання або шурхіт сорочки видали мене. Реакція Ельдара не забарилася — він миттєво повернув голову. Його сірі очі, щойно спокійні, у секунду потемніли, затягуючись густим срібним туманом. Він окинув мене повільним, оцінюючим поглядом — від моїх босих ніг, по оголених стегнах, вгору до розстебнутого коміра сорочки, яка колись належала йому. Градус пристрасті в кімнаті злетів до якихось космічних висот. У мене навіть дихання перехопило від того, з яким голодним захватом він на мене дивився.

​Ельдар відклав кухонні щипці, зробив два швидких кроки в мій бік, і перш ніж я встигла бодай пікнути, його міцні руки обхопили мою талію. Одним легким рухом він підхопив мене і посадив прямо на край високого кухонного острова, опиняючись обличчям до обличчя зі мною.

​— Кіро... — його голос прозвучав як низький, вібруючий рик. Він підійшов упритул, затискаючи мої коліна своїми стегнами. — Мій стейк рібай зараз просто згорить до біса. Бо ти мене відволікатимеш кожною секундою свого перебування тут у цьому вигляді.

​Я зніяковіло посміхнулася, відчуваючи, як дерево столу холодить стегна, а його гаряче тіло навпаки — обпікає.

— То що мені... вийти з кухні? — прошепотіла я, грайливо піднімаючи брови.

​— Ні за що, — відрізав він.

​І в ту ж секунду Ельдар жадібно, палко впився в мої губи. Цей поцілунок пахнув чимось пряним, чоловічим і небезпечним. Його долоні сковзнули по моїх стегнах під поли сорочки, змушуючи мене судорожно вчепитися руками в його плечі. Світ знову закрутився, і джаз на задньому плані здався мені фоном для нашого власного божевілля.

Коли він із зусиллям відсторонився, важко дихаючи й не випускаючи моєї талії, я принюхалася і хихнула:

— Ельдаре... мені здається, у тебе там і справді щось горить.

​— От бляха! — вилаявся Містер Досконалість, різко розвертаючись до плити.

​Він схопив дерев'яну лопатку і почав інтенсивно щось помішувати в сотейнику, звідки вже почав підніматися легкий димок. Я з цікавістю спостерігала за цією картиною, підібгавши під себе одну ногу.

— І що ж наш суворий генеральний директор готує на вечерю? — запитала я, з цікавістю заглядаючи через його плече.

​— Стейк рібай із запеченою молодою картоплею, спаржею та вершково-перцевим соусом, — з гордістю заправського кулінара промовив він, зменшуючи вогонь на плиті.

​— Оу... Мабуть, це неймовірно смачно, — мої рецептори вже вили від передчуття.

​— Ну, спробуй, — Ельдар повернувся до мене й зачерпнув трохи густого, ароматного соусу дерев'яною ложкою. Але перед тим як піднести її до мого рота, він зупинився, трохи нахилився і дбайливо подмухав, остуджуючи соус, щоб я, не дай Боже, не опеклася.

​Цей жест був таким простим, але таким неймовірно ніжним і домашнім, що в мене всередині все розтануло. Між нами виник якийсь дивний, дуже теплий і грайливий момент. Він дивився на мене з легкою, напіввідкритою посмішкою, а я просто тонула в його погляді.

​— Розтули ротик, — тихо скомандував він.

​Я слухняно злизала соус із ложки. Вершковий, з гострими нотками свіжозмеленого перцю та пряних трав... це було божественно.

— Мммм... Це дуже смачно! — майже простогнала я від задоволення, прикриваючи очі.

​Коли я розплющила їх, Ельдар дивився на мої губи.

— У тебе тут лишилося, — тихо сказав він.

​І перш ніж я встигла потягнутися за серветкою, він нахилився і повільно, неймовірно чуттєво злизав крапельку соусу з моєї нижньої губи, злегка прикушуючи її наостанок. Мій внутрішній світ знову вибухнув феєрверками.