Розділ 22. Чоловіча солідарність

​

Келих із червоним вином, який я так обережно притискала до губ, здавався мені єдиним рятівним якорем у цьому океані інтимності, що стрімко затоплював палубу яхти. Атмосфера змінилася кардинально. Свічки мерехтіли, відкидаючи довгі тіні на шкіряні дивани, морський бриз приємно холодив шкіру, а Ельдар... Ельдар більше не виглядав як грізний бос, від одного погляду якого хотілося сховатися під стіл. Він виглядав як чоловік, який точно знає, чого хоче, і планомірно цього досягає.

​Я відпила невеликий ковток, намагаючись тримати дистанцію і вдавати, що його слова про «зміну правил» мене ніяк не зачепили. Але хімія — ця клята, непідвладна логіці наука — перемагала з тріском. Кожна клітина мого тіла реагувала на його близькість, на запах його парфумів з нотками тютюну та цитрусу, на те, як його коліно час від часу «випадково» торкалося мого під столом.

​Ми продовжували вечеряти. Я колупала вилкою свій салат, намагаючись повернути розмову в більш безпечне русло, але Ельдар раптово поставив свій келих і уважно подивився на мене.

​— До речі, Кіро, — його голос звузив простір між нами до мінімуму. — Раз уже ми зайнялися ліквідацією білих плям... Мені от страшенно цікаво. Що ж саме спонукало, чи, точніше, змусило таку розумну, розсудливу дівчину так дико напитися текіли в той вечір і ходити по нічному місту босоніж, тримаючи туфлі в руках? Що сталося?

​Мене наче струмом ударило. Спогади про той вечір досі кололи десь під ребрами, хоч і минуло достатньо часу.

— О ні, — я хитала головою, рішуче відсуваючи тарілку. — Я нічого не скажу. Навіть не просіть, Ельдаре Марковичу. Ця тема закрита під сімома замками.

​— Чому ж це? — він зацікавлено вигнув брову, підпираючи підборіддя рукою.

​— Бо ви будете сміятися, — буркнула я, відчуваючи, як щоки знову починають рожевіти. — Це занадто безглуздо, принизливо і... смішно для стороннього спостерігача. А для мене це була трагедія світового масштабу.

​— Обіцяю, що не буду сміятися, — Ельдар глибоко і серйозно подивився мені в очі, і в його голосі прозвучала така щира зацікавленість, що я майже повірила. — Чесно, Кіро. Обіцяю. Я вмію співчувати.

​— Точно не будете? — я підозріло примружилася крізь нічну темряву.

​— Точно. Даю слово джентльмена і генерального директора.

​Я глибоко вдихнула, набрала в легені більше повітря, наче перед стрибком зі скелі, і видавила з себе на одному диханні:

— Я... я застукала свого тепер уже колишнього хлопця. Вдома. У нашому ліжку. Точніше, не зовсім у ліжку... Коротше, я застукала його з його найкращим другом.

​Ельдар на секунду завис. На його обличчі відобразилося легке нерозуміння, він злегка насупився.

— У якому сенсі — з другом? Вони пили твоє вино? Чи... що вони робили?

​— Та ні! — я відчайдушно сплеснула руками, втрачаючи будь-який сором. — Вони займалися... Ну, сексом вони займалися, Ельдаре Марковичу! Розумієте? Моє колишнє непорозуміння стояло раком, впершись руками в наш обідній стіл, а його найкращий друг, з яким він дружив ще з часів університету, був ззаду! У повній, так би мовити, бойовій готовності!

​Ельдар застиг. Його келих з вином зупинився на півдорозі до рота. Кілька секунд на палубі яхти, стояла абсолютна, дзвінка тиша. Я бачила, як на його обличчі здивування повільно змінюється усвідомленням геометричної форми цієї зради.

​А потім... потім Містера Досконалість просто прорвало.

​Ельдар не просто посміхнувся, він розреготався! Голосно, на всю гавань, закинувши голову назад. Він тримався за живіт, його плечі здригалися від нестримного сміху, а я сиділа, ображено склавши руки на грудях.

​— Ви ж обіцяли! — обурено вигукнула я. — Слово джентльмена, кажете?!

​— Вибач... вибач, Кіро, благаю! — витискав він крізь сміх, витираючи сльозу, що виступила на оці. — Я чесно намагався! Але це... це просто епічно! Я клянуся, я в цьому житті бачив багато бруду і зрад, але щоб отак... Обідній стіл?! Найкращий друг?! Це бляха жахливо, але це неймовірно комічно! Тепер у мене нарешті весь пазл склався до купи! Текіла, босі ноги, крики про те, що я гей... Ти просто проектувала на мене свій психологічний шок!

​— Серйозно? — я спробувала втримати маску образи, але дивлячись на те, як цей зазвичай холодний і застебнутий на всі ґудзики чоловік щиро, до сліз регоче, я не витримала.

​Спочатку з моїх губ злетів короткий смішок, а потім я й сама почала сміятися. Голосно, істерично, змиваючи цим сміхом залишки того старого, дурного болю. Це дійсно було смішно. Особливо зараз, з відстані часу, посеред розкішної яхти. Ми реготали удвох, лякаючи нічних чайок, і в цей момент між нами розтанули останні крижинки офіціозу.

​Коли наш сміх нарешті вщух, і ми, важко дихаючи, витирали сльози, на палубі знову запанувала тиша, але вже зовсім інша — тепла, затишна, довірлива.

​Я покрутила келих у руках і, набравшись сміливості від цього моменту абсолютної відвертості, тихо запитала:

— Ну, раз уже я розповіла свій найбільший ганебний секрет... Може, тепер ваша черга, Ельдаре Марковичу? Хлопці в офісі... ну, і дівчата теж... пліткують про вас. Кажуть, що вас колись зрадила і жорстоко кинула кохана дівчина, і через це ви тепер люто ненавидите всіх жінок. Це правда?

​Обличчя Ельдара миттєво змінилося. Веселі іскорки в його очах згасли, поступившись місцем важкій, холодній сірості. Він став серйозним, наче знову одягнув свій залізний корпоративний піджак. Він відвів погляд у бік темної води, і я одразу пошкодувала про своє запитання. «Чорт, Кіро, ну хто тебе за язик тягнув?! Перегнула палицю!»

​— Я не дуже люблю про це говорити, Кіро, — сухо промовив він.

​— Вибачте... — я ніяково опустила очі. — Я не мала права запитувати. Просто... я розповіла про себе, і мені здалося...

​— Все нормально, — Ельдар зітхнув, його голос пом'якшав, але в ньому з'явилася глибока, прихована гіркота. — Так, це правда. Не зовсім чутки. Мене дійсно зрадили, дуже брудно і продумано, якраз перед тим, як я збирався зробити пропозицію. Вона намагалася викрасти частину моїх активів разом із моїм тодішнім бізнес-партнером. Але ні, я не перестав і не ненавиджу жінок у загальному сенсі. Я просто... як ти вже встигла помітити, хронічний перфекціоніст. Після того випадку я вимагаю від людей або абсолютної, бездоганної чесності, або взагалі нічого. Я побудував стіну. Але ти... ти зі своєю подругою Катериною, шафами, кранами, вигаданим котом, зпаленою сорочкою і кавовим стаканчиком цю стіну просто підірвала без попередження.