Розділ 16. Мокра сорочка

​

Якщо я думала, що Катя вигадала історію з ванною кімнатою просто для того, щоб викрутитися з незручного становища, то я жорстоко помилялася. Коли ми всі троє пройшли по короткому коридору і переступили поріг ванної, у мене мало не віднялися мова й ноги одночасно.

​Там справді панував локальний апокаліпсис. З-під раковини з диким свистом і шурхотом хлистала тонка, але потужна струя води, яка вже встигла залити пів підлоги і зараз активно підбиралася до Катьчиного пухнастого килимка. Кран на самій раковині сидів якось криво, а з коліна труби капало так, наче там відкрилося маленьке підземне джерело. Катя, виявляється, не брехала! Ну, або з переляку сама щось там крутонула, поки бігала по квартирі з потеклим вугільним маскарадом на обличчі.

​Ельдар Маркович зупинився на порозі. Його погляд оцінив масштаби руйнувань за долі секунди. Жодної паніки, жодного невдоволення на його обличчі не з'явилося. Навпаки, він діяв так, наче прорив труби у п'ятницю ввечері в квартирі незнайомої жінки в чорній масці — це його звична рутина.

​Він повільно зняв свій бездоганний, дорогий піджак і акуратно повісив його на гачок для рушників. Потім узявся за манжети тієї самої білої сорочки. Пальці рухалися чітко, впевнено. Він розстебнув ґудзики і почав повільно закатувати рукава, оголюючи свої міцні, рельєфні передпліччя, покриті мереживом чітких вен.

​Я застигла в кутку, притиснувшись спиною до пральної машинки, і просто не могла відірвати погляду від цього видовища. Мій внутрішній голос, який зазвичай критикував усе підряд, зараз просто пускав слину.

​Катя миттєво підскочила ближче, злегка штовхнула мене ліктем у бік і, майже не розмикаючи губ, щоб маска не тріснула остаточно, гарячково зашепотіла мені на вухо:

— Кіро, ти дура... Ну от скажи мені, ти повна дура чи як?

​— Що? — так само пошепки обурилася я, косячись на неї. — Ти чого обзиваєшся?

​— Ну хіба можна було втікати від такого чоловіка?! — Катя ледь не задихалася від захвату, її очі під чорними підтьоками світилися фанатичним блиском. — Ти подивись на ці руки! Подивись на ці передпліччя! Боже, це ж не просто чоловік, це справжній породистий краш — гарячий, як ліпший секс-символ із обкладинок глянцевих журналів! За всіма статтями абсолютний топчик, сто з десяти! Кір, Містер Досконалість приїхав посеред ночі до абсолютно чужої жінки, щоб крутити брудні труби! Таких чоловіків взагалі не існує в природі, їх у Червону книгу заносити треба! А ти з побачення тікати зібралася, ідіотко!

​— Досить! Замовкни! — прошипіла я, відчуваючи, як мої щоки починають змагатися за яскравістю з пожежною машиною. — Ти нічого не знаєш! Він маніпулятор і тиран! І взагалі, не заважай людині працювати!

​Тим часом Ельдар уже впевнено опустився на одне коліно прямо на мокру плитку, абсолютно не шкодуючи своїх дизайнерських ділових брюк. Він заглянув під раковину, намацав якийсь вентиль і з силою повернув його. Свист води трохи вщух, але струмінь усе одно продовжував підтікати. Його сорочка на спині натягнулася, підкреслюючи потужні м'язи.

​Катя, ігноруючи мої панічні погляди, зробила крок вперед, витерла тильним боком долоні чорну краплю з підборіддя і солодко защебетала:

— Ельдаре Марковичу... Ви ж бос нашої Кірочки, правильно? Генеральний директор?

​Ельдар, не повертаючи голови і продовжуючи щось гарячково закручувати під раковиною, відгукнувся глибоким, спокійним баритоном:

— Саме так, Катерино. Генеральний директор. І за сумісництвом сьогодні — ваш аварійний сантехнік.

​— Ой, ви наш рятівник! — Катя сплеснула руками, і я зрозуміла, що її зараз понесе в такі дев'яті степи, з яких ми не виберемося. — Знаєте, мені от просто чисто по-жіночому цікаво... А у такого красивого, рішучого і сильного боса є дівчина? Ну, наречена там, чи, може, серце зайняте?

​У мене всередині все просто вибухнуло. «Що вона творить?! Вона що, вирішила його прямо тут, над прорваним унітазом, зі мною зводити?!» — закричав мій мозок.

​Я миттєво зробила випад вперед і з усієї сили вліпила Катьці ліктем під ребра, намагаючись пропекти в ній дірку своїм поглядом. «Замовкни, ради всього святого, замовкни!» — кричали мої очі.

​Катя лише ойкнула, але позицій не здала.

​Ельдар на секунду завмер. Потім, так само не повертаючись до нас спиною, але з чітко чутною посмішкою в голосі, відповів:

— Ні, Катерино. Моє серце абсолютно вільне. А що? Ви хочете запросити мене на побачення як подяку за ремонт?

​— О ні, що ви, що ви! — Катя замахала руками так, що пара крапель маски ледь не полетіла в Ельдара. — Я нічого такого не хочу, у мене є хлопець, ми з ним серйозно зустрічаємося! А от у нашої Кірочки... у неї вже немає дівчини... тьху, хлопця! У Кіри хлопця вже немає! Вільна, як птах у польоті!

​У мене аж очі округлилися від такого нахабства. Які птахи?! Який хлопець?! У мене його, як виявилося, й не було!

​Ельдар видав якесь невизначене, але дуже зацікавлене:

— М-гу-у... Ось як? Цікава інформація.

​— О так! — Катя впіймала кураж і понеслася далі, наче її несло течією прорваної труби. — Якби ви тільки знали, Ельдаре Марковичу, яким гадом і козлом виявився її тепер уже колишній... Це ж просто слів немає! Він...

​— Катю! — випалила я крізь щільно зціплені зуби, хапаючи її за плече і стискаючи пальці так, що вона точно мала відчути мій праведний гнів. — Катрусь, люба моя... Тобі не здається, що замість того, щоб втомлювати Ельдара Марковича моєю біографією, тобі краще було б піти на кухню і... приготувати для нашого гостя чаю? Га? Як думаєш?

​Катя подивилася на мене, спробувала щось заперечити:

— Та я взагалі-то хочу...

​— Піти і зробити чаю! — перебила я її гучним, безапеляційним тоном, від якого навіть вода під раковиною, здається, стала текти повільніше. Потім я повернулася в бік Ельдара і додала вже голосніше, намагаючись повернути собі залишки адекватності: — Я, мабуть, теж піду на кухню, допоможу Каті з чаєм. А то вона у нас дівчина творча, ще переплутає цукор із сіллю. Ми зараз повернуся!