Розділ 14. План «Шафа»

​

Заскочивши у вбиральню, я з силою грюкнула за собою важкі дизайнерські двері й одразу засунула клямку. Все. Я в хатці. Ну, принаймні, на найближчі кілька хвилин мій персональний офісний демон сюди не дістанеться.

​Я підійшла до величезного дзеркала в позолоченій рамі й ледь не зойкнула. На мене дивилося дівчисько з абсолютно дикими, шаленими очима та палаючими щоками. Пульс у скронях калатав так, наче я щойно пробігла марафон. «Такого сексу не було ніколи в житті... Ти сама просила повторити...» — слова Ельдара крутилися в моїй голові, як заїжджена платівка, випалюючи останні залишки здорового глузду. О боже! Невже я справді могла таке верзти?! Я?! Скромна, розсудлива Кіра Фролова, яка завжди тримає все під контролем?! Невже алкоголь перетворив мене на якусь ненаситну німфоманку, яка благала свого нового боса про продовження банкету?!

​— Цього просто не може бути, — прошепотіла я в порожнечу. — Він бреше. Він точно бреше і знущається! Схопив мій блеф за хвіст і тепер крутить мною, як хоче!

​Я відкрила кран і підставила долоні під струмінь крижаної води. Слава Богу, перед виходом я нафарбувалася своєю водостійкою тушшю та зафіксувала тон матовим спреєм, тож могла без остраху вмитися. Я щедро хлюпнула холодною водою собі на обличчя, намагаючись остудити цей пекельний вогонь сорому. Раз, другий, третій. Вода приємно освіжила шкіру, але паніка всередині навіть не збиралася вщухати.

Повертатися за столик? О ні. Ні в якому разі. Я просто не зможу сидіти навпроти нього, жувати салат і вдавати, що все під контролем, поки він знущально натякатиме на мої п'яні постільні одкровення. Потрібен тактичний хід. Потрібно тікати. Прямо зараз, потайки, поки він чекає на мене за келихом вина!

​Я вискочила з туалетної кімнати в невеликий службовий коридор ресторану. Мої очі панічно забігали по стінах, вишукуючи рятівну табличку «Вихід». О, є! Зелений чоловічок, що біжить, вказував на масивні металеві двері в кінці коридору. Чорний вихід! Ідеально! Я підібрала поділ своєї смарагдової сукні, намагаючись не цокати підборами, підбігла до дверей і з усієї сили смикнула за ручку.

​Нічого. Двері навіть не поворухнулися. Я смикнула ще раз, уже двома руками. Замкнено! Наглухо!

​— Ну прямо взагалі... Що за дурдом?! — обурено прошипіла я, ледь не тупаючи ногою. — А якщо пожежа?! Якщо зараз почнеться паніка, ресторан горітиме, як ми маємо тікати?! Куди дивиться пожежна інспекція?! Я на них скаргу напишу!

​Але інспекція мені зараз нічим не могла допомогти. Головна пожежа палала в моєму житті, і звали її Ельдар Маркович. Через головний вхід не вийти — там мене з вікна чудово побачить Ельдар, та й швейцар почне розпитувати, чому леді тікає посеред вечері в одній сукні.

​Я панічно забилася в куток коридору, біля декоративної арки з дзеркалом. Мозок судорожно шукав вихід. Катя! Тільки Катя може мене врятувати. Ця жінка має витягнути мене з цього елітного полону!

​Я тремтячими пальцями витягла з сумочки телефон, знайшла її номер і натиснула виклик. За кілька секунд у трубці почувся її веселий голос:

— О, Кірусь! Ну що там? Який рахунок у грі «Містер Досконалість проти Фролової»? Ти вже на столі чи ще за столом?

​— Катю, пошепки! — засичала я в трубку, притискаючись спиною до стіни і озираючись по сторонах. — Мені потрібна допомога. Терміново. Рятуй мене!

​— Хто пошепки? — Катя в трубці явно нічого не зрозуміла. — Кір, ти чого шипиш, як гадюка під кущем? Ти де взагалі?

​— В ресторані! — так само панічно прошепотіла я.

​— В якому ще ресторані? Ми ж нікуди не збиралися... — Катя зробила паузу, і я почула, як вона там ляснула себе по лобі. — О-о-о! Точно! Твій бос! Отой сексі-тиран Горяєв! Ви ж сьогодні пішли на побачення! О боже, Кір, то що, все так круто? Тобі треба допомога? Мені що, презервативи тобі привезти прямо туди? Яку марку беремо?

​— Які в біса презервативи, Катю?! Ти здуріла?! — я ледь не закричала, але вчасно прикусила язик, знову переходячи на ультразвуковий шепіт. — А-а-а! У нього... у нього є взагалі-то... Він передбачливий, у нього точно все з собою! Тьху! Про що я взагалі говорю?! Не збираюся я з ним спати! Чуєш? Не буду!

​— А чого тоді дзвониш і шипиш, як шпигун на завданні? Що від мене треба?

​— Мені треба, щоб ти рівно через п'ять хвилин подзвонила мені! — чітко, з розстановкою почала я інструктувати подругу. — Подзвонила і сказала, що у тебе якась величезна, просто катастрофічна проблема! Що на тебе шафа впала, унітаз вибухнув, стеля провалилася... Короче, придумай якусь фігню, головне — щоб звучало правдоподібно і дуже панічно! Щоб я могла зробити круглі очі, вибачитися і з чистим сумлінням втекти з цього побачення! Розумієш?

​У трубці повисла тиша, а потім Катя видала довге, розчароване зітхання:

— Кіро... Ти що, серйозно? Ти зараз тікаєш з побачення з Містером Досконалість, у якого прес кубиками і який купив тобі смарагдову сукню?! Ти що, геть дахом поїхала, подруго? Ти ж сама хотіла дізнатися, що між вами було тієї ночі! Це твій єдиний шанс вивести його на чисту воду!

​Я заплющила очі, відчуваючи, як фарба знову підступає до обличчя. Я набрала в легені повітря і, максимально наблизивши губи до мікрофона, сказала так тихо, як тільки могла:

— Він натякнув... що у нас був секс.

​— Що? — Катя явно не почула моє мишаче бурмотіння. — Кір, говори голосніше, я нічого не чую через твій шифр. Що він зробив?

​— Секс! — сказала я трохи голосніше, озираючись на двері туалету.

​— Що-що? Повтори!

​— Секс!!! — уже майже вголос, зриваючись на істеричний фальцет, випалила я.

​— О-о-о-у... — протягнула Катя на тому кінці дроту, і я прямо шкірою відчула, як вона там заусміхалася. — То ви все-таки переспали? Ну нічого собі! А ти кажеш — «не пам'ятаю, не знаю»...

​— Та не знаю я! — я ледь не тупнула ногою від безсилля. — Я нічого не пам'ятаю, Кать! А він каже, що я сама його просила, і що в мене такого сексу ніколи не було!

​— Слухай... а може, він просто бреше? — раптом видала цілком притомну думку Катя. — Ну, знає, що ти була в хлам, і тепер просто бере тебе «на слабо», щоб подивитися на твою реакцію?