Розділ 13. Смарагдова пастка

​

П'ятниця. О дев'ятнадцятій тридцять я стояла перед великим дзеркалом у своїй кімнаті, і моє власне відображення здавалося мені чужим. Смарагдова шовкова сукня, яку вибрав і купив Ельдар, сиділа просто бездоганно. Вона м'яко обтікала стегна, підкреслювала талію, але її головний секрет ховався ззаду. Спина була гола. Абсолютно. Глибокий виріз закінчувався десь у районі попереку, залишаючи шкіру беззахисною перед усім світом і... перед його майбутніми поглядами. На мені була та сама елітна білизна з комплекту, і від усвідомлення цього факту мої щоки палали яскравіше за вогні вечірнього міста.

​«Кіро, тримай себе в руках. План простий,» — я суворо подивилася на себе в дзеркало, поправляючи легкий макіяж. — «Якщо цей пафосний перфекціоніст почне хоч натякати на подробиці тієї ночі — ти розвертаєшся і тікаєш. Краще капітулювати, краще бути звільненою, ніж згоріти від сорому, палячись, що твоя "ідеальна пам'ять" — це повна туфта, і ти не пам'ятаєш нічого після шостого келиха текіли».

​До ресторану «La Couronne» я доїхала на таксі, відчуваючи, як шлунок стискається від страху. Заклад вражав розкішшю ще з вулиці: масивні скляні двері, швейцар у лівреї, приглушене золотаве світло та тиха жива музика. Щойно я переступила поріг, офіціант привітав мене і повів у глибину зали, до окремого затишного столика біля вікна з видом на нічне місто.

​Ельдар Маркович уже чекав на мене. Він сидів, розслаблено відкинувшись на спинку крісла, у бездоганному темно-синьому костюмі та білій сорочці без краватки, верхні ґудзики якої були недбало розстебнуті. Коли я підійшла, він повільно підвівся. Його сірі очі миттєво спалахнули, пройшовшись по мені гарячою хвилею від голови до ніг. Я була готова поклястися, що погляд його затримався на моїх плечах і на тонких бретельках, що тримали сукню на голій спині.

​— Добрий вечір, Кіро Андріївно, — його голос прозвучав оксамитово-низько, викликаючи табун мурашок по моєму тілу. — Ви виглядаєте приголомшливо. Сукня на вас — це справжній витвір мистецтва. сідайте.

​— Дякую, Ельдаре Марковичу, — стримано відповіла я, присідаючи на м'яке крісло навпроти.

​Ми опинилися віч-на-віч. Між нами був лише невеликий столик, заставлений кришталем, та палаюча свічка, яка відкидала красиві відблиски на його точені вилиці.

​— Оберіть щось із меню, — він підсунув мені шкіряну папку. — А вино я вже замовив на свій смак. Сподіваюся, ти оціниш.

​Я відкрила меню і ледь не зомліла прямо на ходу. Ціни тут були просто космічні! За ціну однієї закуски я могла б харчуватися тиждень, а гарячі страви коштували як половина моєї місячної зарплати. Щоб не виглядати голодною неборакою, яка прийшла наїстися за чужий рахунок, я швидко обрала найпростіший і відносно дешевий салат із морепродуктів.

​Поки ми чекали на замовлення, офіціант розлив по келихах густе рубінове вино. Ельдар повільно підняв свій кришталевий келих, тримаючи його за тонку ніжку довгими, ідеально доглянутими пальцями.

​— За чудовий вечір, Кіро, — сказав він, дивлячись мені прямо в очі з тією самою підступною іскоркою. — Я вже казав, що ти неймовірно гарна сьогодні. Тобі дуже личить цей смарагдовий колір... Але мушу зізнатися: у моїй білій сорочці, коли ти босоніж бігала по моїй кухні, ти виглядала набагато сексуальніше.

​Дзинь. Він злегка цокнув своїм келихом об мій.

​Я якраз зробила перший ковток і... ледь не захлинулася! Вино пішло не в те горло, я судорожно закашлялася, притискаючи серветку до губ, а моє обличчя миттєво стало кольору того самого рубінового напою. «Мерзотник! Який же він маніпулятор! Прямо з порогу б'є під дих!» — вирувало в моїй голові.

​На щастя, в цей момент офіціант дуже вчасно приніс наші страви. Слава богу! Поява їжі означала, що можна просто закрити рота і жувати, вдаючи дику зайнятість процесом, щоб не вступати з цим словесним терористом у небезпечні діалоги. Я почала активно колупатися вилкою в салаті.

​Ельдар акуратно відрізав шматочок свого стейка, прожував і, витерши губи серветкою, невимушено запитав:

​— То як там твій кіт? Як почувається пухнастий?

​Я подумки зраділа простій темі. Ну, про кота я хоч щось вигадати можу!

​— О, чудово! Дякую, що запитали, — я мило посміхнулася. — Дієта йому дуже допомагає, вага стабілізувалася. Ох, ці породисті британські висловухі... Вони ж такі хворобливі, за ними потрібен постійний догляд, спеціальний преміум-корм...

​Ельдар раптом зупинив вилку на півдорозі до рота. Його брови повільно поповзли вгору, а на губах з’явилася така єхидна посмішка, що мені в ту ж секунду схотілося провалитися крізь землю.

​— Британський висловухий? — перепитав він, примруживши очі. — Дивно. У мене в квартирі ти з таким натхненням розповідала, що у тебе величезний мейн-кун Аристарх.

​Бляха! Бляха-муха-черепаха! Мейн-кун! Мій внутрішній голос просто дав мені соковитого ляпаса. Ну як можна було так тупо проколотися за дві секунди?!

​— Е-е-е... — я судорожно ковтнула шматок салатного листа. — Ну... так. Мейн-кун. Я просто... розумієте, я взагалі не дуже розбираюся в породах котів! Він у мене такий... змішаний. Мама — мейн-кун, тато — британець висловухий. Мутація, знаєте... Генетика — штука складна!

​— Генетика, кажеш? — Ельдар тихо, знущально розсміявся, відкладаючи прибори. Він сперся ліктями на стіл, подаючись вперед. — Знаєш, Кіро, я тут нещодавно дещо дізнався. Виявляється, у нас в офісі люди дуже балакучі. Особливо твоя колега Левада. Альона сьогодні біля кавомашини так захопилася розмовою, що випадково проговорилася... У Кіри Фролової немає і ніколи не було ніякого кота.

​У мене в грудях усе похололо. Альонка! Яблучко ти моє корпоративне, я тебе вб'ю прямо на робочому місці!

​— Ну... це... це колись не було! — панічно почала викручуватися я, відчуваючи, як піт проступає на лобі. — А от буквально днями з'явився! Підібрала... жаліслива я дуже...

​— Серйозно? — Ельдар вигнув брову, і в його погляді затанцювали справжні чортики. — А ще мені та ж Альона розповіла, що у Кіри Фролової з дитинства дика, страшна алергія на шерсть котів. Вона навіть у гості не ходить, де є тварини. Тож мені дуже цікаво: як у твоїй квартирі може жити кіт-мутант мейн-куно-британець, якщо ти від одного його вигляду мала б покритися плямами і чхати без зупину?