Розділ 9. Кава з перцем

​

Дочекатися обідньої перерви було справжнім катуванням. Наступні три години після появи Ельдара в офісі я сиділа як на голках, втупившись у монітор, але не бачачи там жодної цифри. Щойно стрілка годинника перевалила за першу, я кулею вилетіла зі свого крісла. Навіть не глянувши в бік Альонки, яка вже відкривала рота, щоб запропонувати піти разом у їдальню, я схопила сумку й практично вибігла з будівлі.

​Мені терміново, просто життєво необхідно було виговоритися. Мозок закипав, серце вистрибувало з грудей, а тримати це все в собі більше не було жодної можливості. Це була справа життя і смерті!

​Я судорожно набрала номер Каті — моєї найближчої подруги, яка працювала всього в трьох кварталах від мого офісу. Катя була єдиною людиною на планеті, якій я довіряла на всі сто відсотків, причому не тільки під впливом алкоголю. Вона знала про мене все. І, звісно ж, вона була в курсі моєї дикої нічної пригоди після зради Влада. Я вилила їй усе, ще того самого дня, коли босоніж тікала від консьєржа Аркадія Петровича.

​Ми зустрілися в невеликому, затишному кафе на розі. На щастя, в цей час тут було відносно тихо. Катя вже чекала на мене за кутовим столиком, попиваючи свій улюблений холодний чай. Щойно я впала на стілець навпроти неї, вона оцінила мій розпатланий вигляд, дикі очі та глибокий оверсайз-худі й одразу зрозуміла: ситуація критична.

​— Ну давай, викладай, — Катя подалася вперед, спершись ліктями на стіл. — Що сталося? На тобі обличчя немає. Тебе що, Влад знову дістав?

​— Гірше, Кать... Набагато гірше, — я ледь не простогнала, закриваючи обличчя долонями. — Мій янгол-охоронець з Шовковичної... Отой муніципальний стовп, про якого я тобі розповідала...

​— Ну? Той самий Містер Досконалість, у якого ти вкрала сорочку за ціною крила від літака? — в очах Каті спалахнув щирий інтерес.

​— Він — Горяєв Ельдар Маркович. Наш новий власник і мій безпосередній генеральний бос! — випалила я на одному диханні.

​У Каті від подиву ледь челюсть не впала в склянку з чаєм. Вона кілька секунд просто кліпала очима, намагаючись переварити інформацію.

​— Та ладно... Ти жартуєш? — прошепотіла вона. — Серйозно?! Отой самий мужик, якого ти обізвала геєм і від якого втекла в одній сорочці — тепер твій начальник?!

​— Так! І це ще не все! — я підсунулася ближче і зашепотіла, активно жестикулюючи руками. — Вчора він викликав мене до себе в кабінет і погрожував звільненням, якщо я не поверну сорочку йому додому. Я попрала, випрасувала, принесла. А він... він відчинив двері в одних шортах! Після душу! Весь такий вологий, гарячий, прес кубиками, литки накачані... Я ледь свідомість там не втратила! А сьогодні вранці я приходжу на роботу, вмикаю комп'ютер, а на моніторі приклеєні два блакитних стікери. Його почерком! На одному написано: «Ну як, сукня підійшла?», а на іншому — «Сподіваюся, сьогодні ти в новій білизні?» і смайлик з підморгуванням! Уявляєш?! Він купив мені сукню і білизну!

​Катя слухала мене, відкривши рота, а її очі з кожним моїм словом ставали дедалі круглішими. Коли я нарешті замовкла, щоб ковтнути повітря, вона раптово видала:

​— Очманіти... Кіро, я просто зобов'язана побачити цього чоловіка! Я тепер мрію хоча б одним оком глянути на твого Містера Досконалість! Ти його так описуєш, що в мене самої вже гормони заграли. Сукня? Мереживна білизна? Шорти після душу?! Та це ж готовий сюжет для любовного роману!

​— Кать, мені не до романів, мені жити хочеться! — бідкалася я, нервово калатаючи ложечкою в чашці з супом. — Я ховаюся за своїми стікерами в офісі, вдаю із себе меблі! Мені треба якось дізнатися, що між нами було тієї ночі! Це зводить мене з розуму!

​— Ну так а в чому проблема? Запитай у нього прямо, — знизала плечима подруга, наче це було найпростіше у світі завдання.

​— Не можу! — закричала я напівпошепки, ледь не плачучи. — Я вчора в паніці, щоб тримати марку і не виглядати повною дурепою, сказала йому, що ВСЕ ПАМ'ЯТАЮ! Розумієш? Я гордо заявила, що в мене прекрасна пам'ять! Якщо я зараз прийду і скажу: «Ой, Ельдарчику, а нагадай, будь ласка, ми з тобою спали чи я просто спала на твоєму ліжку?», це буде тотальний крах! Він мене засміє!

​Катя задумливо покрутила в руках трубочку, аналізуючи ситуацію своєю залізобетонною логікою.

​— Ну, тоді я навіть не знаю... Слухай, а може, твої перші припущення були правильними? Може, він дійсно гей, як ти й подумала спочатку, і тепер просто грається з тобою? Ну, знаєш, знущається, ловить кайф від твоєї паніки, тримає інтригу, а насправді між вами нічого не було, бо жінки його не цікавлять?

​Я на мить задумалася, згадуючи його вигляд.

​— Ні... Кать, я так не думаю, — тихо сказала я, відчуваючи, як по шкірі знову пробігають зрадницькі мурашки від самих лише спогадів. — Він... він зовсім не схожий на гея. Ну так, він занадто досконалий, занадто доглянутий, ідеальний до нудоти. Але те, як він на мене дивиться... Цей його погляд — він чисто чоловічий. Хижий, оцінюючий, гарячий. Коли він учора нахилився до мого вуха, у мене ледь коліна не підкосилися. Ці його натяки про третю годину ночі, про те, яка я була «слухняна»... Вони здаються такими реальними! Його очі говорять про зовсім інше. Там гей-радарами навіть не пахне, там пахне чистою, небезпечною пристрастю.

​Катя хитро посміхнулася, в її очах спалахнув той самий вогник, який зазвичай не віщував нічого хорошого для моєї розсудливості. Вона нахилилася через стіл і видала свою геніальну версію:

​— Кіро, вихід тільки один. Тобі треба з ним переспати.

​Я ледь супом не подавилася.

​— Що?! Ти здуріла?! — витріщилася я на неї.

​— А що? — абсолютно серйозно продовжила Катя. — Тобі треба переспати з ним ще раз, але цього разу — на тверезу голову! Розумієш? Суто досвідним шляхом, для порівняння! От переспиш із ним твереза, проаналізуєш свої відчуття, згадаєш анатомію процесу — і одразу зрозумієш, було у вас щось першого разу чи ні. Все ж логічно!

​— О ні, ні, ні! Катю, замовкни! — я панічно замахала руками, відчуваючи, як мої щоки знову стають кольору стиглого томату. — Це дуже, дуже, просто катастрофічно погана ідея! Яке «переспати»?! Він мій бос! Це службовий роман, це порушення всіх можливих корпоративних етик!