Розділ 8. Блакитний провокатор

​Мій ранок почався не з кави. Він почався з параної. Весь шлях до офісу я сіпалася від кожного шурхоту, а в метро мені здавалося, що всі пасажири дивляться на мене і знають, що в моїй сумці лежить пакет із елітною французькою білизною, а мій новий бос — вологий Аполлон, який викинув мій одяг на смітник.

​В офіс я практично просочилася крізь стіни. Намагаючись не привертати до себе зайвої уваги, я натягнула на очі капюшон кофти (сьогодні ніяких піджаків і спідниць, тільки оверсайз, тільки максимальний захист!), швидко промчала повз ресепшн і майже залетіла до нашого креативного відділу.

​Мій робочий стіл зустрів мене звичним хаосом: органайзери, папки, горнятко з недопитою вчора чайною заваркою і мій монітор, рясно обклеєний різнокольоровими нагадуваннями. Я полегшено видихнула, впала в крісло і натиснула кнопку ввімкнення комп'ютера. Ну все, Кіро, ти в безпеці. Тут твій захисний купол. На роботі він — суворий Ельдар Маркович, ти — Фролова. Тут діє регламент і субординація.

​Екран спалахнув, і мій погляд автоматично ковзнув по нижній рамці монітора. Моє серце пропустило удар, а повітря знову застрягло в горлі.

​Серед моїх звичних рожевих та зелених стікерів красувалися два нових. Яскраво-блакитних. Ідеально рівних. Написаних чітким, розмашистим, впевненим чоловічим почерком, який я б тепер упізнала з тисячі.

​Я подалася вперед, ледь не врізавшись носом в екран, і прочитала перший:

«Ну як, сукня підійшла?»

​Мої пальці затремтіли. Я судорожно перевела погляд на другий стікер, що висів трохи правіше:

«Сподіваюся, сьогодні ти в новій білизні? ;)»

​О боже! О боже, боже, боже!

​У мене всередині все спалахнуло таким пекельним вогнем, що я ледь не підстрибнула на стільці. Мій пульс злетів до якихось космічних висот. Що він творить?! Що цей божевільний взагалі собі дозволяє?! Це ж офіс! Тут люди ходять! Камери висять! А якщо хтось зайшов раніше за мене і прочитав це?!

​Я як ошпарена кинулася до монітора, здираючи ці кляті блакитні папірці. Мої очі панічно бігали по кімнаті, оглядаючи кожен куток. Серце калатало в грудях, як божевільний дятел. Так, сисадмін Сергій спить обличчям на клавіатурі, дизайнерка Наташа фарбує вії, ніхто не дивиться. Слава богу!

​Я судорожно зіжмакала обидва стікери в один щільний клубок, замахнулася і з силою жбурнула цей паперовий доказ моєї ганьби в смітник під столом. Наче це могло спалити самі спогади про них.

​Я відкинулася на спину, важко дихаючи і притискаючи долоні до палаючих щік. Моя підсвідомість, підла зрадниця, тут же підкинула мені спогад про той самий білий пакет, який зараз ховався в моїй шафці. Сукня... О, це була не просто сукня. Коли я вночі приміряла її перед дзеркалом, у мене відняло мову. Вона була шовковою, смарагдового кольору, ідеально сідала по фігурі, підкреслюючи кожну лінію, а виріз на спині доходив майже до попереку. Неймовірно, зухвало сексуальна. А білизна... Мереживна, невагома, чорна, яка майже нічого не приховувала. Це був просто рознос! У цього гада був шикарний, просто бездоганний смак. Якщо, звісно, він вибирав це все сам, а не доручив своїй секретарці...

​«Стоп! Кіро, схаменися!» — подумки надавала я собі ляпасів. — «Про що ти взагалі думаєш?! Яка білизна? Яка сукня? Твій одяг на смітнику, тебе шантажують звільненням, а ти сидиш і пускаєш слюні на смак свого боса?! Повний піпец!»

​— Кір, ти чого така червона? — раптом пролунав над вухом голосок Альонки, змусивши мене здригнутися так, що я ледь не перекинула підставку для ручок. — У тебе що, температура? Чи це ти досі після вчорашнього «килима» у боса відійти не можеш?

​Альонка підкотила своє крісло впритул до мого столу, тримаючи в руках паперовий стаканчик із лате, і змовницьки підморгнула.

​— Та ні, все нормально... Просто душно в кабінеті, — збрехала я, поспішно клацаючи мишкою, щоб вдати, ніби я шалено занурена в аналіз ринку макаронних виробів.

​— Ой, та годі тобі! Весь офіс тільки про нього й говорить, — Альонка мрійно зітхнула, підпираючи підборіддя рукою і дивлячись кудись у стелю. — Ти уявляєш, він учора після зборів викликав ще трьох керівників, і нікого не звільнив! Усі вийшли живі! Але боже, який же він крутий... Хтозна взагалі, що у цього сексі-тирана в голові? Я коли він повз наш відділ проходить, просто плачу від захвату. Цей костюм, цей парфум... М-м-м, чистий секс на ніжках!

​Я зціпила зуби, стримуючи нервовий смішок. «О так, Альончик, ти навіть не уявляєш, наскільки він секс на ніжках, особливо коли на цих ніжках тільки шорти, а з преса стікає вода...» — подумки прокоментувала я, але вголос лише стримано хмикнула.

​— Але знаєш, що найприкріше? — Альонка розчаровано сьорбнула каву і знизила голос до шепоту. — Чутки підтверджуються. Дівчата з бухгалтерії кажуть, що після тієї моделі з Мілана він жінок взагалі впритул не помічає. Наче ми для нього порожнє місце, просто робочі роботи. Жодного погляду, жодної посмішки. Він їх тепер просто ненавидить, розумієш? Так що мені, з моїм новим манікюром, там точно нічого не світить. Дуже шкода. Такий мужик пропадає!

​— Ну й добре, — буркнула я, вперто дивлячись у монітор, хоча всередині мене все перевернулося від дивного, зрадницького почуття. «Не помічає жінок, кажеш? А блакитні стікери про білизну мені на монітор тоді хто наклеїв? Привид ображеного перфекціоніста?!»

​Альонка раптом хитро прижмурилася і штурхнула мене ліктем у бік.

​— Та ладно тобі, Кір! Тільки не кажи, що він тобі геть не подобається. Ну от зовсім-зовсім? Скажи чесно, невже не хочеться зірвати з цього сексуального тирана весь його пафосний одяг, завалити прямо на його величезний дубовий робочий стіл і віддатися йому в усіх можливих позах, щоб він нарешті забув свою модель?

​Від її слів у моїй голові миттєво спалахнула така яскрава, детальна і гаряча картинка з Ельдаром на тому самому столі, що я ледь не вдавилася повітрям. Гормони всередині мене влаштували дикі овації, кричачи: «Так! Так, хочемо! Усі пози, будь ласка, запишіть на наш рахунок!».