Розділ 6. Перелік гріхів

​

Загальні збори закінчилися так само раптово, як і почалися. Натовп колег хлинув до виходу із зали засідань, наче перелякане стадо, яке дивом уникнуло бійні. Всі навколо судорожно видихали, обговорювали нові суворі порядки і ділилися панікою. Альонка щось активно щебетала мені під вухо, намагаючись виправдатися за те, що здала мене з потрохами, але я її не чула.

​В моїх вухах стояв суцільний гул. Ноги перетворилися на два важких шматки вати, які відмовлялися тримати моє тіло.

​«Кабінет. Він чекає мене в кабінеті», — крутилося в голові, наче вирок суду.

​Йдучи по довгому коридору третього поверху в напрямку кабінету генерального директора, я подумки проклинала весь білий світ. Я проклинала муніципальну службу, яка поставила той чортів ліхтар на вулиці. Проклинала палену текілу в барі. Але найбільше, з усіма соковитими матюками, я проклинала Влада. Клятого Влада з його прихованою орієнтацією і Святом! Адже якби цей залізничник не влаштував демонстрацію свого «агрегату» на моєму кредитному столі, я б не напилася. Я б не пішла боса в ніч. Я б не врізалася в Аполлона і не обізвала б його геєм на всю вулицю! Чому через чужі забави з джойстиками має страждати моя кар'єра?!

​На підході до кабінету я нарешті розізлилася. Добре, нехай звільняє! Ну що я такого зробила, в кінці-кінців? Коли все це відбувалося, я поняття не мала, хто він такий. Я була не при виконанні службових обов'язків, а в стані важкого душевного афекту. Маю я право п'яною врізатися в красивих чоловіків у свій вільний час чи ні?! Це приватне життя!

​Я зупинилася перед масивними дверима з темного дерева, на яких ще не встигли змінити табличку, але всі вже знали, який хижак сидить усередині. Серце калатало десь у зубах. Я глибоко вдихнула, заплющила очі і, про всяк випадок, швидко перехрестилася трьома пальцями. «Господи, пронеси...».

​Я коротко постукала і, не чекаючи відповіді, штовхнула двері.

​Зайшла. Важка стулка зачинилася за моєю спиною з глухим, затишним, але водночас моторошним звуком. Ми залишилися наодинці.

​Кабінет був величезним. Ельдар Маркович сидів у глибокому шкіряному кріслі за широким столом, заваленим паперами. Світло з вікна падінням окреслювало його ідеальний профіль. У витончених, сильних пальцях він тримав товсту картонну папку. Я одразу впізнала її по маркуванню. Це була моя особова справа. Фролова Кіра Андріївна. Провідний маркетолог.

​Він не піднімав голови кілька секунд, повільно перегортаючи сторінки. Напруга в кімнаті стала такою густою, що її можна було різати ножем.

​— Ну що ж, Фролова Кіра Андріївна, — заговорив він, нарешті закриваючи папку з сухим хлопком. Його сталеві сірі очі піднялися і вперлися прямо в мене. — Я вивчив ваше резюме. Ваші звіти за минулий квартал, ідеї для ребрендингу «Глобус-Маркету» та креативні слогани справді... вражають. Ви хороший фахівець. Дуже хороший.

​Я трохи розслабила плечі і вже збиралася видати скромне «дякую», як він додав крижаним тонком:

​— Але я змушений вас звільнити.

​— Що?! — вирвалося в мене раніше, ніж я встигла включити самоконтроль. — Тобто... за що?! Ельдаре Марковичу, при всій повазі, я в компанії працюю два роки! У мене жодної догани, ідеальні показники! Я ще нічого не встигла зробити на новому робочому місці, щоб мене звільняти! Що за самодурство?!

​Ельдар повільно підвівся зі свого крісла. Він застебнув один ґудзик свого ідеального сірого жилета, поклав руки в кишені брюк і неспішною, хижою ходою рушив навколо столу. Він підходив до мене повільно, наче лев до загнаної в кут косулі. І зупинився так близько, що я знову відчула цей дорогий, терпкий запах парфумів із нотками тютюну та цитрусу. Між нами залишалося якихось тридцять сантиметрів. Мені довелося закинути голову, щоб дивитися йому в обличчя.

​— Ви вважаєте, що нічого не зробили, Фролова? — його голос став нижчим, оксамитовішим, і в ньому чітко забриніла небезпечна, чисто чоловіча іронія. — Ну, давайте порахуємо разом. По пунктах.

​Він дістав одну руку з кишені і загнув великий палець:

​— По-перше, тиждень тому ви з розгону врізалися в мене посеред вулиці, обізвавши «чортовим стовпом» та звинувативши в муніципальному свавіллі. Це раз.

​Він загнув другий палець, наближаючи своє обличчя до мого так близько, що я бачила пухнасті темні вії:

​— По-друге, ви впевнено, на весь голос, оголосили мене геєм, любителем чоловічої дружби і «задньоприводним котиком», який перебуває у вашій зоні безпеки. Це два.

​Мої щоки знову почали палати пекельним вогнем. Я судорожно стиснула пальці на своєму планшеті.

​— По-третє, — Ельдар загнув третій палець, і в його очах спалахнув такий гарячий, відвертий, сексуальний вогник, що в мене всередині все перевернулося, — ви провели зі мною ніч. В моїй квартирі. В моєму ліжку.

​Я ковтнула повітря, намагаючись не панікувати.

​— По-четверте, — тривав його нещадний перелік, — вранці ви ганебно втекли, як переляканий кролик, навіть не залишивши свого номера телефону чи хоча б записки з подякою. Ну, тепер ваш номер у мене є, спасибі вашій особовій справі.

​Він зробив ще півкроку, майже торкаючись своїми грудьми моїх. Його погляд опустився на мої губи, а потім знову піднявся до очей.

​— І по-п'яте, Фролова... Ви втекли в моїй фірмовій білій сорочці з єгипетської бавовни ручної роботи. Яка, до вашого відома, коштує як ваша місячна зарплата провідного маркетолога разом із стовідсотковою премією. Уже за один цей пункт про крадіжку майна та невиконання обов’язків я можу виставити вас за двері без права повернення. Ви ж добре пам'ятаєте ту ніч і ранок, правда?

​У мене в голові наче ядерна бомба вибухнула.

​Пам'ятаю? Та в тому-то й клята проблема, що я анідідька не пам'ятаю! Я пам'ятаю ліхтар, пам'ятаю його біцепс, пам'ятаю, як він підняв мене на руки... А далі — чорна діра, залита порожнечею та текілою! Що було в тому ліжку?! Чому я була гола під сорочкою?! Ми... ми справді це зробили?! Якщо я зараз зізнаюся, що нічого не пам'ятаю, це буде остаточний, нищівний розгром моєї гідності. Ні, Кіро, тримай обличчя! Вдавай, що ти повністю контролюєш ситуацію!