Містечко

Я хочу вам розповісти про моє рідне містечко Радехів.  Здавалося маленьке місто -10000 населення, що тут там такого, але коли приглянутись ближче ти будеш дуже вражений. Тут всі свої , навколо бачиш знайомих, навколо все знаєш, де, що, як і коли.  Знаєш кожну вулицю, кожен магазин, і державні установи, все знаєш, що є в місті. Тут ти незаблудишся, і на тебе злодії не нападуть, тут всі свої, тут ти всюди, як вдома. Є центр з парком і кафешками, де всі ходять відпочивати, є два стадіони де ходять займатись спортом, і є ряд заводів де всі працюють. 

І хоть одного разу над містечком прогриміла війна України з Росією, життя в Радехові не змінилось. Люди, як раніше ходять працюють, бігають на стадіонах, і відпочивають в центрі в кафешках. 

От сидять і бігають люди на стадіоні, і тут вдарило дві російські ракети, прямо за містечком,по воєнній частині, пролунало два вибухи, та наших людей не злякати , вони і далі, якби нічого несталось бігали по стадіону,і відпочивали на газоні.

Такі тут люди , яких не то що Росія, напевне сам диявол не зламає і не налякає.

От ішов я з стадіону після пробіжки, і побачив знайомого з війни, з травмою ноги. Каже наших добре покоцало міг і сам загинути. 

В місті Радехові є і старовинний мур, кругом парку в центрі, і інші старовинні будівлі, які залишив в спадок граф Бадені. І це тільки підсилює колорит прекрасного міста на заході України. Воно маленьке  і нема корків з машин, і не потрібний міський транспорт, тут все близько, можна просто прогулятись, якщо кудись потрібно, навіть якщо потрібно на другий кінець міста. 

Кожен рік в серпні відзначається день міста. І люди збираються в центрі на стометрівці, і в парку, сидять за столиками , або прогулюються просто,і так просто собі відпочивають.

І я ніколи не забуду свого рідного містечка Радехів , хоть де б я не опинився, куди б непотрапив, і щоб зі мною не сталось.