Розділ 25

Обличчя Восс

Лікар попросив Восс показати, яке обличчя вона хоче.

Вона відповіла:

— Моє.

Лікар не всміхнувся.

Це Маркові сподобалося.

Вони сиділи в маленькій клініці Ліора, де стіни були пофарбовані в старий зелений колір, а над операційним столом висіла лампа, яку можна було повернути рукою.

Ніякого нейронного моделювання.

Ніякого дзеркала, яке відразу підставляє тисячу можливих версій тебе.

Лише папір.

Олівець.

Фотографії.

І дзеркало.

Лікаря звали Евен Ро.

Сивина біля скронь.

Пальці з дрібними опіками.

Він працював із травмами обличчя ще до того, як Ліор остаточно відмовився від біографічних резервів.

Ілана сиділа праворуч від Восс.

Марк — біля дверей.

Саме там, куди його попросила сісти вона.

Не лікар.

Не Ілана.

Восс.

— Що саме означає «моє»? — запитав Евен.

Восс дивилася на дзеркало.

У ньому все ще була Нара.

Не повністю.

Волосся коротше.

Сорок чотири тонкі шрами біля правої скроні.

Інша постава.

Інша напруга губ.

Але система облич працювала швидше за думку.

Ті самі кістки.

Ті самі очі.

Той самий кут щелепи.

Якщо Нара стояла поруч, стороння людина спершу бачила двох однакових.

Потім починала шукати, хто з них «справжня».

Восс ненавиділа саме цей момент.

— Я не хочу обличчя, яке система вважає правильним, — сказала вона.

Евен записав.

— Це те, чого не хочеш.

— Так.

— А чого хочеш?

Пауза.

— Щоб після зміни я не могла сказати, що це випадковість.

Марк відчув.

Ілана теж.

Евен лише запитав:

— Конкретніше.

Восс торкнулася носа.

— Тут.

— Перенісся?

— Так. Трохи нижче.

Потім щелепи.

— Тут вужче.

— Наскільки?

— Щоб було видно.

— Кому?

Восс завмерла.

Евен чекав.

— Мені.

— Добре.

Марк закрив очі.

Ніхто не подивився.

Восс продовжила:

— Ліва брова трохи вище.

— Асиметрично?

— Так.

— Навмисно?

— Так.

— Чому?

Вона подивилася на лікаря.

— Бо Нара симетричніша.

Евен відклав олівець.

— Тоді ми знову використовуємо Нару як шаблон.

Тиша.

Восс стиснула зуби.

— Я хочу бути не схожою.

— Це все ще рішення про неї.

— Тоді як, чорт забирай, мені вирішувати, якщо моє теперішнє обличчя її?

Ілана не втрутилася.

Марк теж.

Евен подивився на дзеркало.

— Не знаю.

Восс різко засміялася.

— Чудова консультація.

— Я можу намалювати інше обличчя за десять хвилин.

— Не хочу.

— Можу взяти середнє з тисячі людей твого віку.

— Ні.

— Можу змінити випадково.

— Ні.

— Тоді доведеться прийняти, що частина твоїх рішень усе одно буде відповіддю на Нару.

Восс мовчала.

Евен продовжив:

— Те, що причина пов’язана з нею, не робить рішення її власністю.

Марк побачив, як у Восс змінився погляд.

Не полегшення.

Місце для наступного питання.

— Тобто я можу хотіти не бути схожою на неї.

— Можеш.

— І це все одно буде моє.

— Якщо ти так вирішиш.

— А якщо через п’ять років пошкодую?

— Теж твоє.

— Ви можете повернути?

Евен не відповів одразу.

— Частково.

— Не повністю?

— Ні.

— Добре.

Він підняв голову.

Восс застигла.

Марк мало не засміявся.

Евен додав:

— Тобто прийнято.

Ілана затулила рот здоровою рукою.

---

Найдовше говорили про шрами.

Сорок чотири.

Тонкі.

Майже однакові.

Сліди від того, як у Восс одночасно втиснули сорок чотири фрагменти Ліри.

Колись там був хор.

Тепер — тиша.

Але інколи старі сигнали проходили через шрами теплом.

— Прибрати? — запитав Евен.

Восс торкнулася одного.

— Можна?

— Частину поверхневих — так. Глибші пов’язані з місцями старої нейронної інвазії. Там я не працюватиму без окремої оцінки.

— Чому?

— Ризик реактивації.

— Лір?

— Не знаю.

Восс кивнула.

— Не називайте їх Лірами, якщо не знаєте.

Евен записав.

— Старих нейронних контурів.

— Так.

Марк дивився на її пальці.

— Ти хочеш прибрати?

Восс повернула голову.

— Ти зараз як хто питаєш?

Удар.

Марк подумав.

— Як Марк.

— Це не відповідь.

— Як людина, яка бачила, що сталося, коли вони з’явилися.

— Краще.

Пауза.

— Не знаю.

Восс знову торкнулася скроні.

— Я ненавиджу, що ці шрами зробили мене відмінною від Нари.

— Чому? — запитала Ілана.

— Бо навіть різницю мені дали вони.

Ілана кивнула.

Восс дивилася в дзеркало.

— Якщо приберу — теж через них.

— Так.

— Якщо лишу — теж.

— Так.

— Дурна пастка.

— Так.

Восс подивилася на Ілану.

— Ти дуже допомагаєш.

— Саме за цим прийшла.

Архівна Ілана сказала:

— Можеш змінити лише один.

Усі завмерли.

Теперішня Ілана повернула голову трохи вбік, слухаючи себе.

— Навіщо?

Архівна:

— Щоб не робити сорок чотири одним рішенням.

Восс дивилася.

— Один шрам.

— Так.

— Інші залишити.

— Поки що.

Пауза.

Восс усміхнулася.

— Це мені подобається.

Евен запитав:

— Який?

Вона показала не найбільший.

Не найпомітніший.

Один із середніх.

— Цей.

— Чому?

— Бо я вибрала.

Евен записав.

Не шукав глибшого сенсу.

Марк відчув, що саме це було правильним.

І одразу зненавидів слово.

---

Проблема почалася, коли Евен зробив передопераційний біометричний знімок.

Ліор не використовував його для ідентичності.

Лише для хірургічного планування.

Стара камера пройшла по обличчю Восс вузькою смугою світла.