Розділ 8

ТЕРЕН ВОСС.

ДАТА: 51 РІК ТОМУ.

СТАТУС: ЗОВНІШНІЙ СВІДОК.

СТАН: НЕ ПОВЕРНУВСЯ.

Марк перечитав чотири рядки втретє.

Годинник не виправлявся.

Ілана сиділа поруч на даху, але вже не дивилася на нього.

Дивилася на останнє слово.

ВОСС.

— Це може бути назва ролі, — сказала вона.

— Дві назви ролей в одному рядку?

— Може.

— «Терен» — зовнішній свідок. «Восс» — ще щось.

— Або ім’я іншої людини.

Марк закрив годинник.

Відкрив.

Текст залишився.

— Восс обрала прізвище після пробудження.

— Знаю.

— Терен обрав ім’я чотири дні тому.

— Знаю.

— П’ятдесят один рік тому існував «Терен Восс».

— Знаю.

— Припини.

Ілана повільно видихнула.

— Добре.

Її архівна версія не втрималася:

— Є ще одна можливість.

Теперішня Ілана одразу сказала:

— Не зараз.

— Це важливо.

— Усе важливо.

Марк подивився на неї.

— Нехай говорить.

Ілана скривилася.

Архівна версія вийшла ближче.

Змінився погляд.

Не обличчя.

Лише спосіб, у який воно тримало світ.

— У старих проєктах імена іноді використовували як контрольні слова.

— Це ми вже зрозуміли, — сказав Марк.

— Не так. Не назви функцій. Маркери самовизначення.

— Поясни.

— Якщо профіль проходив багаторазове стирання, повна біографія ставала ненадійною. Тому деяким носіям залишали слово, до якого вони мали повернутися самостійно.

Марк завмер.

— Слово, яке система не давала прямо.

— Так.

— Але підштовхувала.

— Так.

— Щоб перевірити, чи структура та сама.

— Саме так.

Ілана повернула контроль.

— Тобто ти хочеш сказати, що Терен не вигадав ім’я.

— Я сказала інше.

— Він був запрограмований його знайти.

— Можливо.

— Ще гірше.

Марк дивився на темний горизонт.

Десь там Терен стояв біля дверей із власним ім’ям.

Власним.

Слово тепер дряпало.

Що робило ім’я власним?

Те, що ніхто не носив його раніше?

Ні.

Те, що його ніхто не нав’язував?

Теж ні.

Більшість людей отримували імена від інших.

Те, що людина погоджувалася на нього.

Саме це Марк сказав Ліору кілька годин тому.

Ім’я — те, як до тебе звертаються, доки ти сам його приймаєш.

Терен прийняв.

Навіть якщо хтось п’ятдесят один рік тому поклав слово в темряву й чекав, коли інше тіло його знайде.

— Треба зв’язатися, — сказав Марк.

— Том сказав, що вони зупинилися.

— Саме тому.

Він відкрив годинник.

Транспортний канал мовчав.

Марк зробив неправильний рух Терена.

Униз.

Півоберту.

Тиск.

Механізм клацнув.

КАНАЛ НЕСТАБІЛЬНИЙ.

Він повторив.

— Том.

Нічого.

Ще раз.

— Терен.

Годинник здригнувся.

Текст зник.

З динаміка старого приймача на даху пішов шум.

Ілана підвелася.

— Це не годинник.

— Знаю.

Зі сходів уже біг Сав.

— Не чіпайте!

Він кинувся до приймача, обернув барабан.

Шум розділився на два шари.

Під одним був вітер.

Під другим — чийсь подих.

— Марку? — голос Тома.

Марк відчув, як плечі розслабилися.

— Чую.

— Погано.

— Я теж.

— Я про канал.

— Де Терен?

Пауза.

— Біля дверей.

— Сам?

— Восс із ним.

— Сав?

— Перевіряє старий шлюз.

— Що на дверях?

Том не відповів одразу.

— Більше, ніж передав.

Марк відчув холод.

— Читай.

— Він не хоче.

— Том.

— Не я вирішую.

Марк заплющив очі.

Правильно.

Навіть тепер.

Особливо тепер.

— Дай Терена.

Шум.

Кроки.

Потім голос.

— Не спиш?

Марк майже вилаявся від полегшення.

— На жаль.

— Добре.

— Не починай.

— Тепер це моє слово.

— Що ще на дверях?

Тиша.

— Терен.

— Я чув.

— Що ще?

— Не хочу читати через канал.

— Чому?

— Бо ти почнеш вирішувати раніше, ніж я побачу все.

Марк стиснув годинник.

— Я не можу вирішити за тебе.

— Можеш спробувати.

— Не буду.

— Уже краще.

— Скажи хоча б, чи це небезпечно.

— Так.

— Конкретніше.

— Для мене чи для вас?

— Для всіх.

Терен видихнув.

— Не знаю.

Марк заплющив очі.

Ілана відвернулася, приховуючи усмішку.

— Добре, — сказав Марк. — Для тебе.

— Можливо.

— Я тебе ненавиджу.

— Оце вже схоже на родинне почуття.

Обидва замовкли.

Слово повисло.

Родинне.

Не брат.

Не копія.

Не гілка.

Просто щось між.

Терен заговорив першим:

— На дверях моє ім’я.

— Знаю.

— Моє теперішнє ім’я.

— Так.

— І ще одне.

Марк відчув, як у грудях щось стиснулося.

— Яке?

— Немає.

— Що?

— Там порожнє місце після «попереднє ім’я».

Ілана наблизилася до приймача.

— Фізично порожнє?

Терен почув її.

— Так.

— Стерте?

— Ні. Ніколи не наносили.

Марк задумався.

— Тобто «Терен Восс» уже тоді було новим ім’ям.

— Саме так.

— Людина змінила його п’ятдесят один рік тому.

— Або мала змінити.

— Статус «не повернувся».

— Так.

— Що ще?

Шум став сильнішим.

Терен відповів:

— Право на повторне призначення імені: дозволено.

Марк не зрозумів.

— Що це означає?

Архівна Ілана відповіла замість Терена:

— Ім’я могло бути передане наступному сумісному зовнішньому свідку.

Теперішня Ілана тихо сказала:

— Ні.

— Це логічно.

— Саме тому ні.

Марк дивився на неї.

— Якщо це правда…

— Терен обрав ім’я, яке система залишила для наступного носія.