Розділ 6

Сорок чотири відповіді

— Нам потрібен Терен.

Ліра стояла посеред шкільного двору.

Білий халат був обпалений з одного боку. Шкіра на лівій половині обличчя залишалася гладкою, майже молодою. Праворуч ішли темні сліди опіків — не ті, які Марк пам’ятав із дитинства, а ті, що бачив серед сорока чотирьох версій у Неповернених.

Поруч стояв Келл-9.

І дивився на вікно.

Не на Марка.

Туди, де кілька хвилин тому був Терен.

Темний кристал у металевій коробці знову відгукнувся.

Два короткі удари.

Один довгий.

Марк спустився у двір.

Рен ішла праворуч від нього.

Зі зброєю.

Грант — ліворуч.

Без зброї.

З молотком.

— Дуже професійно, — сказав Марк.

— Його хоча б не відкличуть дистанційно.

Ілана вийшла останньою.

Побачила Ліру.

Зупинилася.

Архівна версія всередині відгукнулася настільки сильно, що її тіло похитнулося.

Марк помітив.

— Знаєш цю?

— Так.

— Яку?

Ілана дивилася на обпечене обличчя.

— Ту, яка хотіла відкрити Глибину ще до того, як ми знали, що саме називаємо цим словом.

Ліра почула.

— Це неточно.

— Чудово, — сказала Ілана. — Мати повернулася на тридцять секунд і вже виправляє формулювання.

Ліра не посміхнулася.

Келл-9 — теж.

Марк зупинився за п’ять метрів.

Тепер він бачив, що з їхніми тілами було не так.

Від них не йшла пара.

День був холодний.

У Рен дихання біліло.

У Гранта — теж.

У Ліри й Келла — ні.

Шкіра мала температуру повітря.

Не життя.

— Ви не живі, — сказав Марк.

Келл-9 подивився на власні руки.

— Юридично — давно.

— Біологічно.

— Це не біологічні тіла.

Грант міцніше стиснув молоток.

— Тоді що я бачу?

Ліра відповіла:

— Свідчильні оболонки.

— Звичайними словами.

— Тіла, створені для короткого утримання нейронної структури.

— Наскільки короткого?

— Дві години. Можливо, три.

Марк скривився.

— Усі зараз заразилися цим словом.

— Якою?

— «Можливо».

Ліра подивилася на нього.

На мить її обличчя стало знайомим.

Не материнським.

Тим, яке він пам’ятав із фрагментів: жінка перед двома дитячими тілами, що вже вирішила зробити щось страшне й шукала мову, якою це можна буде пояснити потім.

— Добре, — сказала вона. — Тіла витримають не більше трьох годин.

— Краще.

— Я рада, що можу бути корисною.

— Не починай.

Ліра замовкла.

Келл-9 оглянув барикади.

— Сектор погано захищений.

Рен підняла зброю.

— Перевіримо?

— Не потрібно.

— Тоді не оцінюй.

Він перевів погляд на неї.

— Ви та дівчина, яка зруйнувала керівний вузол пострілом, не розуміючи його архітектури.

— Так.

— Це було ефективно.

— Дякую.

— Не комплімент.

— А мені байдуже.

Марк дивився на Ліру.

— Як ви вийшли?

— Через старий танатичний маршрут.

— Архів не мав фізичного виходу після розриву.

— Мав.

— Де?

Ліра показала на школу.

— Під вами.

Грант вилаявся.

— Ще один підвал?

— Не зовсім.

— Якщо скажеш «маршрут без адреси», я тебе вдарю.

Ліра подивилася на його молоток.

— Морговий канал.

— Уже краще.

Марк зрозумів.

Ті самі рейки, якими після офіційної смерті їхні фізичні тіла повернулися з Неповернених.

Рен повернула голову до школи.

— Тобто будь-хто з мертвих може вилізти тут?

— Ні, — відповіла Ліра.

— Чому ви змогли?

Келл-9:

— Вона має 7-А.

— Фрагмент.

— Достатньо для створення маршруту.

Марк подивився на Ліру.

— А ти впустила його.

— Так.

— Добровільно?

— Так.

— Чому?

Ліра не відповіла одразу.

Келл-9 зробив це за неї:

— Бо наші цілі тимчасово збігаються.

— У Келлів і Лір це завжди добре закінчується.

— Статистично — ні.

Марк мало не засміявся.

Утримався.

— Яка ціль?

Ліра подивилася на школу.

— Не дати маршруту до Ліора закритися.

— Ліор каже не йти.

— Одна версія Ліора.

— Веста каже йти.

— Так.

— Марен каже не брати обох.

— Так.

— 1317 хоче Терена.

— Не зовсім.

Марк відчув, як пальці стиснулися.

— Усі сьогодні говорять «не зовсім».

— Бо ви намагаєтеся назвати функцію ім’ям людини.

Тиша.

Марк підійшов ближче.

— Тоді поясни.

Ліра дивилася прямо на нього.

— 1317 не потрібен Терен як людина.

— Прекрасний початок.

— Йому потрібна структура того, хто залишається зовні.

— І ти вважаєш, що це він.

— Його тіло відгукнулося на старе позначення.

— ТЕРЕН.

— Так.

— Він обрав це ім’я чотири дні тому.

— Свідомо — так.

— А несвідомо?

— Не знаю.

Марк відчув гнів.

— Ти його створила.

— Частково.

— Синхронізувала.

— Так.

— Стирала.

Ліра не відвела погляду.

— Так.

— І тепер не знаєш?

— Саме тому.

Він зробив ще крок.

Рен напружилася.

— Марку.

— Ні.

Він дивився на Ліру.

— Ти все життя будувала системи, щоб не знати напевно, а потім використовувала невизначеність як моральне виправдання.

Обпечена половина її обличчя не змінилася.

Ліва здригнулася.

— Це справедливо.

— Не погоджуйся зі мною.

— Чому?

— Бо ти робиш те саме, що Келл.

Келл-9 повернув голову.

— Не залучайте мене до сімейної суперечки.

Ілана сказала:

— Пізно.

---

Терен з’явився у дверях школи.

Сам.

Без темного кристала.

У руці — ключ Гранта.

Марк відчув полегшення.

І відразу злість через нього.

Терен побачив Ліру.

Потім Келла-9.

— Мене шукаєте?

Ліра повернулася.

На одну мить її обличчя втратило все.