Розділ 3

Годинник зупинився на 09:36.

Не на 03:17.

Це було гірше.

Марк тримав його відкритим на долоні, поки останні механічні літери повільно проступали на внутрішній кришці.

НЕ ВІРТЕ ЛІОРУ.

ВОНИ НЕ ВІД’ЄДНАЛИСЯ.

ЇХ ВІДРІЗАЛИ.

І ВОНИ ДОСІ НЕ ЗНАЮТЬ ЧОМУ.

У старому залі ніхто не говорив.

Адріан Келл стояв біля дверей.

Він мав уже піти.

Не пішов.

Рен першою порушила тишу:

— Це може бути він.

Вона показала на Келла.

— Що саме? — запитав той.

— Сигнал.

— Я стою перед вами без активного пакета й зовнішнього передавача.

— Це те, що ти кажеш.

— Можете обшукати ще раз.

— Уже.

— Тоді?

Рен стиснула губи.

— Тоді я все одно тобі не довіряю.

— Розумно.

— Припини так відповідати.

Келл подивився на Марків годинник.

— Дайте побачити.

— Ні.

— Я не торкатимуся.

— Теж ні.

Терен підійшов ближче.

На його обличчі було те саме вираження, яке Марк іноді бачив у дзеркалі перед небезпечною знахідкою: цікавість, що вже почала виправдовувати ризик.

— Сигнал іде тією самою ниткою?

— Ні.

— Чим відрізняється?

Марк провів нігтем по внутрішньому кільцю.

— Ліор передавав два короткі, один довгий. Старий код 7-А.

— А цей?

— Один. Три. Один. Сім.

Ілана завмерла.

— 1-3-1-7?

— Так.

Архівна версія заговорила її голосом:

— Це не час.

Теперішня нахилила голову.

— Що тоді?

— Номер протоколу.

Келл повільно повернувся до неї.

— Ви впізнаєте?

— Ні.

— Але знаєте структуру.

— Старі мережеві аварійні коди мали чотири цифри.

— До стандартизації?

— До Колективної пам’яті.

Марк подивився на годинник.

— Наскільки до?

Архівна Ілана мовчала кілька секунд.

— Щонайменше п’ятдесят років.

Грант тихо вилаявся.

— Годинник старший?

— Ні, — сказав Марк.

Усі повернулися до нього.

— Дорен міг поставити приймач пізніше.

— Або Ліра, — сказала Восс.

— Або хтось до них.

Келл не відривав погляду від механізму.

— Я бачив позначення 1317.

Марк підняв голову.

— Де?

— В архівному журналі зовнішніх сигналів.

— Що означає?

— Поле було закрите.

— Ким?

— Профілем вищого рівня.

Рен засміялася.

— Ви були керівником Управління.

— Ця версія мене ще ні.

— Зручно.

— Так.

Вона кинула на нього такий погляд, що навіть Грант усміхнувся.

Марк закрив годинник.

Механізм не запрацював.

— Ти сказав, що найстаріший сигнал містив лише 03:17.

— Так.

— А тепер кажеш, що бачив 1317.

— Це різні записи.

— Коли?

— Сигнал 03:17 — приблизно за п’ятдесят чотири роки до мого резервного зрізу.

— А 1317?

Келл відповів не одразу.

— Пізніше.

— Наскільки?

— Дев’ять років.

Ілана порахувала першою.

— Тобто за сорок п’ять років до твого зрізу.

— Так.

— До народження Ліри.

— Так.

— До створення сучасного Архіву.

— Так.

Терен дивився на Марка.

— Тобто хтось передавав код, який Дорен потім вбудував у твій годинник.

— Або годинник вбудували в маршрут, який уже існував, — сказала Восс.

Келл простягнув руку.

Не до годинника.

До паперу на підлозі.

— Мені треба повернутися.

— Чому? — запитав Марк.

— Перевірити старі журнали.

— Сам?

— У мене більше доступу з підключеного боку.

— І більше можливостей стерти.

Келл подивився на нього.

— Якщо знайду дані, передам на папері.

— Через сорок вісім годин?

— Раніше.

Рен стала перед дверима.

— А якщо ми не випустимо?

— Континентальна система через приблизно двадцять хвилин помітить, що я не повернувся за очікуваним маршрутом.

— Ти сказав, що прийшов без охорони.

— Я сказав без охорони. Не без людей, які знають, що я існую.

— Що станеться?

— Спершу переговорний запит.

— Потім?

— Пошукова група.

— Потім?

— Якщо буде підтверджено затримання — силове повернення.

Рен подивилася на Марка.

— Ми можемо тримати.

— Можемо, — сказав Грант.

— Не будемо, — відповів Марк.

Рен різко повернулася.

— Чому?

— Бо якщо Келл бреше, ми дізнаємося більше, коли він піде.

— А якщо не бреше?

— Теж.

Келл підняв піджак.

— Я повернуся.

— Не обіцяй, — сказав Марк.

Келл зупинився.

На секунду в його обличчі промайнуло щось схоже на розуміння.

— Добре.

Він пішов.

Натовп біля межі розступився.

Неохоче.

Коли Келл ступив у підключений сектор, біле світло системи впало на нього.

Його тіло відразу отримало ім’я.

АДРІАН КЕЛЛ.

КЕРІВНИЙ ПРОФІЛЬ: ТИМЧАСОВО НЕАКТИВНИЙ.

ПОВЕРНЕННЯ ДО ЗАХИЩЕНОЇ ЗОНИ.

Марк дивився, поки за Келлом не зачинилися прозорі двері.

Годинник у кишені залишався мертвим.

До полудня старий кабінет географії перетворили на кімнату для міст, яких не існувало.

Грант приніс туди три паперові карти Аркена й зовнішніх промислових зон.

Усі різні.

Найстаріша була надрукована тридцять сім років тому. На ній за куполом Аркена позначалися шахтні райони, станції очищення повітря й кілька колоніальних транспортних ліній.

Новіша карта була чистішою.

Менше назв.

Менше доріг.

Остання — майже порожня.

Аркен у центрі.

Навколо — сірі зони:

НЕПРИДАТНО ДЛЯ ПОСТІЙНОГО ПРОЖИВАННЯ.

ПРОМИСЛОВІ ТЕРИТОРІЇ.

АВТОНОМНІ ТЕХНІЧНІ КОМПЛЕКСИ.

МЕРТВА ЗОНА.

— Ось це мені подобається, — сказав Грант.

Він поклав карти одна на одну.