Розділ 25

Вранці Агата вперше прокинулась раніше за хлопця. Розвернувшись в обіймах, вона дивилась на цього красеня. Чорняве волосся в безладі, а обличчя таке розслаблене, зморшка, що часто з’являється вдень між брів зникла. Риси обличчя хлопця такі ідеальні, так само як і його тіло, наче його виліпив талановитий скульптор. “Він тепер мій. Адже так?”

- Я відчуваю, твій погляд. - Промовив Стас, хрипким від сну голосом, відчинивши одне око. - Доброго ранку, Карамелька. - Він схилився і поцілував її легенько в губи.

- Доброго ранку. - Промовила дівчина і зашарілась, ніяково відхиляючись. 

Вона зробила вигляд, що розглядає кімнату хлопця. Вчора їй точн було не до цього. Крім ліжка, в кімнаті був письмовий стіл біля вікна, а ще полиці з книгами, спортивними нагородами і моделями автівок, крісло-мішок. Сама кімната була в сірих відтінках, трохи похмуро, але в стилі хлопця. 

- Як щодо сніданку? Що ти хочеш? - Спитав хлопець, піднімаючись з ліжка і вдягаючи спортивні штани. 

Дівчина, трохи залипла на розгляданні його досконалого тіла, тому прослухала питання. В неї перед очима відразу замиготіли картинки минулого вечора і тілом пройшлася хвиля жару.

- Агато, якщо ти будеш так дивитись, то сьогодні ми з квартири не вийдемо. - Пригрозив жартівливо хлопець.

- Ой. Я більше не буду дивитись. - Знову почервоніла вона.

- Я звісно не проти, але мені треба на стажування. Ти будеш омлет на сніданок? Я більше нічого готувати не вмію. 

- Дякую, омлет буде чудово.

- Тоді я пішов готувати, а ти можеш поки одягнутися. Тримай мою футболку, вона довга.

- Дякую. Даси мені хвилинку?

- Чекаю на кухні, пані. - Він вклонився, усміхаючись і вийшов з кімнати.

Агата ж швидко натягнула білизну і футболку, що дав хлопець. Вона дійсно була їй трохи вище колін. По дорозі дівчина зайшла у ванну кімнату і поглянула на себе в дзеркало. На неї дивилась та сама руденька дівчина, але погляд змінився. Її очі сяяли. Вона вмилась і, посміхнувшись своєму відображженню, вийшла.

- Пахне смачно. - Прокоментувала, сідаючи на стілець біля стола. 

Стас саме накладав першу порцію омлету на тарілку. Вона знов замилувалася ним. Він стояв без футболки, м’язи грали при найменьшому русі, ще й це татуювання додавало йому більш брутального вигляду. Хвиля жару почала повзти до низу живота дівчини. “Тепер моє тіло так завжди на нього буде реагувати?”- Спитала сама у себе і відвела погляд, відчуваючи, що знов червоніє.

- Смачного. - Поставив хлопець перед нею тарілку з омлетом і нарізку з овочів.

- Дякую. - Відповіла дівчина, беручи до рук виделку і наколюючи шматочок. - Смачно.

- Дякую, що обрали саме наш заклад, пані. - Знов кепкував Стас, сідаючи навпроти зі своєю порцією.

Агата просто похитала головою, усміхаючись. Навіть це їй подобалось в хлопці, хоча спочатку їх спілкування, не абияк дратувало. 

- Які плани на сьогодні? - Спитав він, уважно спостерігаючи за нею.

- Не знаю, але я вчора пообіцяла дідусю, що сьогодні приїду...

- Я вже не встигну тебе завести, хочеш викличю таксі, або ж можеш зачекати тут, поки я повернусь.

- Я, мабуть, зачекаю. - Відповіла вона невпевнено, піднімаючись з-за столу. - Дякую, було дуже смачно.

- Це вперше, коли я готую сніданок дівчині. - Зізнався хлопець, ніяковіючи. Хоча, мабуть, Агаті це здалося. Бо Вітренко і сором’язливість - речі не сумісні.

- О, рада бути у тебе першою. - Відповіла  пустотливо дівчина і знов зашарілась, зрозумівши як двояко це прозвучало.

- А який я радий. - Підійшов до неї впритул хлопець і поцілував. - Все, я збиратися.

Стас пішов в душ, а Агата повернулась в кімнату і прибрала ліжко. Речі, що вони вчора з таким поспіхом скидали, вже були складені на комоді біля ліжка. Дівчина посміхнулась. Виявляється хлопець любить порядок. Вона саме виходила з кімнати, коли з ванни вийшов Стас, вже одягнений в сірі штани і білу сорочку з коміром-стійкою. Верхні два гудзики розстібнуті, відкриваючи невеликий огляд на  грудні м’язи, хоча вони і без того проглядаються під сорочкою. Агата знов задивилася. Стас же вдоволено посміхнувся і пішов до передпокою. Дівчина пішла за ним.

- Тримай ключи, раптом тобі захочеться десь вийти. Я повернусь після шостої. Не сумуй, Карамелько. - Він поцілував її і пішов.

- Бувай. - Промовила дівчина з замріяною посмішкою, закриваючи вхідні двері.

“Ми наче подружжя” - Подумала вона все ще посміхаючись, а потім спохмурніла, бо згадала про Олега, який знову вчора телефонував і писав, а її телефон розрядився, тож вона побачила це вже сьогодні вранці. Але в її плани на сьогодні розмова з нареченим не входила. Натомість дівчина хотіла спекти для Стаса торт. Адже вона нічого не подарувала йому на день народження, а після сварки з батьком в неї навіть грошей на гарний подарунок не вистачить. А торт - це смачно, і вона сподівалась, що хлопцю сподобається. Оцінивши запаси в холодильнику, вона виявила, що не вистачає декількох інгредієнтів, тож переодягнувшись і вхопивши ключі, вийшла до найближчої крамниці. 

Ближче до шостої вечора у Агати все було готово. Крім торта, вона приготувала рататуй, і накрила стіл. Коли з передпокою почувся звук відчиняємих дверей, дівчина вийшла зустріти Стаса. Яке ж було її здивування, коли у передпокої вона побачила чоловіка середніх років. “Це певно його батько!” Валерій Євгенович теж був буквально ошелешений побаченим. Ще жодного разу син не приводив додому дівчину. 

- Добрий вечір. - Промовила дівчина, трохи відійшовши від шоку. - Я -Агата.

- Добрий вечір. - Відповів чоловік. - Я - батько Стаса, Велірій Євгенович, проходячи до вітальні, Агата пішла за ним.

- А Стас ще не повернувся зі стажування. - Пояснила дівчина. - Я вечерю приготувала і торт.

- О це так. З якої нагоди таке свято? - Поцікавився чоловік посміхаючись. Його усмішка нагадала Агаті усмішку його сина. Хоча схожий Стас був скоріше за все на матір. У його батька був світліший колір волосся і сірі очі. Вони пройшли у вітальню.