Розділ 23

Агата довго не могла заснути, думаючи про побачення зі Стасом. Тепер вона була впевнена, що це було саме воно, адже він їй зізнався, що вона йому подобається. А ще свій день народження він вирішив провести з нею. Ні з ким іншим, лише з Агатою. От же вона для нього важлива. Згадавши дідусеву пораду, вона все ж таки вирішила поговорити з батьками. Бо тепер була впевнена, що хоче далі будувати стосунки зі Стасом. Чомусь в неї не було сумнівів, що вони зможуть бути щасливі разом з ним. А ще виявилось, що поки вони  були на пікніку, їй дзвонив Олег, але телефон був на безшумному режимі і Агата не почула.

Заснувши під ранок, навіть уві сні дівчина бачила цього привабливого нахабу. Він знову цілував її і шепотів якісь дурниці на вушко, а вона щасливо посміхалась. Тому прокинулась Агата у гарному настрої. Та згадавши про свій задум з розмовою з батьками, посмішка миттю знакла з її обличчя. Їй треба було вирішити, яким чином дістатися дому. Стаса просити вона не хотіла, хоча і здогадувалась, що він не відмовить. Тоді дівчина вирішила викликати таксі після сніданку. В неділю батько зазвичай був вдома, тож діяти треба було не відкладаючи на потім. 

- Дідусю, я сьогодні поїду додому, є деякі справи. - Повідомила Агата, коли зайшла на кухню, де дідусь заварював чай.

- Добре. Ти ж снідати будеш? Я зробив тісто на млинці.

- Так. Давай я посмажу, а ти відпочинеш. - Сказала суворо, але не змогла довго стримувати посмішки. 

- Гаразд. Але ж я щойно прокинувся. 

- Ну і нічого. Посидиш, поп’єш чаю і мене розмовами розважиш, а я все приготую.

Нічого Данилу Анатолійовичу не залишалось, як послухатися онуку. Тож, поки вона смажила млинці, він розповідав про свої пригоди в молодості, ще до того часу, як з бабусею познайомився. Агата ледь не обпеклася, так сміялась. Ось за що вона любила дідуся, крім того, що тут їй було комфортно, він вмів їй підняти настрій і розвіяти смуток своїми байками.

Після смачного сніданку, дівчина погодувала кошеня, зібрала найнеобхідніші речі в наплічник і викликала таксі. З мамою вона говорила днями, та тоді ще не планувала цю розмову, тому не попередила про приїзд. Але ж вона їхала додому, тож можна і не попереджати. 

- Мама, тато, я вдома! - Промовила Агата, увійшовши в будинок. 

- Агато? - Здивувалась мама. - Ти чому не попередила? 

- Та от вирішила додому приїхати. Ти не рада? - Засмутилась дівчина.

- Та ні, просто несподівано. - Відповіла Ірина Данілівна. 

- А де тато? - Спитала Агата.

- Він в кабінеті. - Якось дивно подивилась на неї мати.

- Піду привітаюсь. - Відповіла дівчина і побігла до кабінету.

Зупинившись біля дверей тихенько постукала, і коли батько сказав своє коронне: “зайди”, увійшла в двері кабінету.

- Привіт, татусю. - Підійшла відразу до нього з обіймами.

- Здрастуй, доню. А що це ти вирішила додому приїхати? - Теж здивувався батько.

- Ну от і ти туди ж. Скучила. Не можна? - Відповіла задиркувато.

- Ну, звісно,  можна. Олег тобі вже дзвонив?

- Так, вчора, але я не чула. Наберу трохи згодом. 

- Добре. - Він знов відволікся на якісь документи в комп’ютері.

- Принести тобі кави? - Запитала дівчина.

- Принеси. Лисиця. - Подивився на неї примружившись Юрій Костянтинович.

Він здогадувався, що дочка не просто привітатись зайшла, та і взагалі приїхала так раптово. Їй щось треба. “Гроші на картці є, тоді що?” - Дивувася чоловік. За кілька хвилин Агата увійшла з тацею, на якій стояло горня кави і печиво на блюдечку.

- Дякую, люба. То що ти хотіла? - Почав розмову батько.

- Поговорити, тату. - Промовила вже не так рішуче дівчина. Їй було дуже страшно.

- Я тебе слухаю. - Відповів серйозно Юрій Костянтинович і подивився на доньку.

- Будь ласочка, поговори з батьками Олега і скасуйте наші заручини. Благаю, тату! - В очах дівчини миттю з’явились сльози.

- Це ж ще чому? Ви з Олегом дружите з дитинства, він хороший хлопець, з гарної родини. Ти не була проти, коли відбулися заручини. Що тепер сталося, Агато? В чому справа?! - Батько був шокований такою розмовою.

- Я не люблю Олега, тату! 

- Ну не завжди кохання відразу виникає, іноді потрібен час. - Почав пояснювати батько.

- Це не допоможе...Я закохалась у іншого хлопця. Вибач. Так сталося, я цього не хотіла...

- Ти ще молода, тобі може здається, що це кохання. От одружетесь з Олегом, станете більше часу проводити разом і побачиш, що почуття з’являться. - Вже почав нервувати батько.

- Воно так не працює, тату. Я ж Олега з дитинства знаю, якби він був моєю людиною, я б в нього вже закохалась. Я так не можу тату. Хочу бути з тим, кого кохаю.

- Агато! - Суворо проговорив чоловік. - Цей шлюб важливий для нашої родини, ти не можеш відмовитись лише через свої забаганки!

- Це не забаганки тату...Я хочу бути зі Стасом і буду.

- От же не хочеш слухатись, добре. Карти твої я зараз заблокую. Спробуй поживи без моїх грошей. - Розлютився батько.

- І спробую! Не треба мені вони! - Дівчина вибігла зі слізьми у очах.

- Агато! Що сталося? - Спитала мати, коли вона почала збирати речі у передпокої.

- Я вже йду. Бувай, мамо. 

Агата вийшла з будинку і пішла, не дивлячись на дорогу. Її очі застилали сльози. Вона здогадувалась, що так все і буде, а все одно  так боляче. Боляче, коли найрідніші люди тебе не розуміють. Згодом трохи вгамувавши емоції, дівчина згадала про місце, що показував Стас. Тож ввівши координати в навігатор, дійшла до старого моста. Там вона стала біля огорожі і довго дивилась на воду. Її ноги стомились від довгої ходьби містом, врешті вона вирішила викликати таксі. Виявилось, що тато не жартував і дійсно заблокував її карти. Від цього їй стало ще гірше. Трохи подумавши, дівчина все ж набрала номер Стаса. 

- Привіт, мала. Скучила? - Пролунало веселим голосом.