“Найважче в житті зрозуміти, який міст треба перейти, а який треба спалити”
Е. М. Ремарк
Глибока ніч, неосвітлена ділянка, старий проржавілий міст. Тільки вогні великого міста вдалині, що віддзеркалюються в темній воді. Вона стоїть за огорожею моста за крок до стрибка у чорну безодню. Їй не холодно і не страшно, не зважаючи на піздню осінь і дощ. Вона стоїть в розпахнутому пальті, вітер роздуває його поли та плутає волосся кольору карамелі. По гарному дівочому обличчю течуть тихі сльози. Вона не бачить іншого виходу і робить крок. Сплеск і крижана вода поглинає, огортає її тіло. Кінцівки німіють і за секунду їй вже все одно і так спокійно...
- Стій! - Лунає здалля крик, але вона його не почула, стрибнула у воду.
Він біжить, по дорозі скидаючи верхній одяг і взуття. Перетинає огорожу і стрибає слідом. Він не може спізнитись, він повинен її врятувати, навіть, якщо все закінчилось і вона ніколи не буде з ним...
Запрошую в свою нову історію. Підписуйтесь на автора і додавайте до бібліотеки, щоб не пропустити оновлення. Викладати нові розділи буду намагатись щоденно, але через вимкнення світла, можуть бути нюанси.
Ваша Ніка ♥