​Розділ V. Нова Свідомість: Світло Шрамів

​  Стіна на майданчику висохла за ніч, а радість, яку Анна подарувала містечку, виявилася заразною. Наступного ранку старий тесля приніс нову дошку для гойдалок, а кілька матерів запропонували Анні каву. Вона була більше не "таємнича, сумна незнайомка", а художниця, яка принесла колір.

​ Анна більше не прагнула забути свій біль. Вона зрозуміла, що справжня радість – це не відсутність болю, а здатність відчувати світ у всій його повноті, де біль і радість існують поруч.

​  Вона вирішила востаннє піти до Містка Тиші. Тепер це було не паломництво до місця каяття, а прощання з ілюзією.

​  Дійшовши до середини, Анна зупинилася і подивилася на воду внизу. Вона відчула, як її минуле Я — життєрадісна дівчина, яка вірила у непорушність свого щастя — тепер була інтегрована. Її сила не зникла; вона набула глибини.

​  Світла людина — це не та, яка ігнорує свою темряву, а та, яка її визнає і приймає. Твоє минуле, твій біль і твої помилки – це не кайдани, а коріння. Вони дають тобі глибину і розуміння, необхідні для справжньої стійкості. Ти можеш бути світлою, лише якщо знаєш, що таке темрява.

​  Анна дістала акварелі та намалювала на невеликому камені, що лежав на Містку, Сонце. Але це було не просте сонце. Посередині воно мало ледь помітний, тонкий шрам. Шрам був інтегрованою частиною Сонця, не руйнуючи його світла, а навпаки, надаючи йому особливої унікальності. Це була метафора її нової сутності.

​  Вона більше не була Анною До (наївною). Вона більше не була Анною Теперішньою (зломленою). Вона була Анною — повноцінною, яка несла свій досвід як життєву мудрість.

  ​Анна відчула, що її покликання змінилося. Вона не могла більше малювати лише для себе. Її біль і досвід стали джерелом емпатії та інструментом для допомоги іншим.

​  Сенс найбільших криз у твоєму житті не в тому, щоб зробити тебе міцнішим для себе. Він у тому, щоб надати тобі здатність розуміти біль інших і допомагати їм. Твої шрами – це мова, якою ти можеш говорити з тими, хто страждає. Це твоя нова місія.

  ​Анна покинула Місток, залишивши Сонце зі шрамом як своєрідний "знак подяки" за тишу і правду. Вона вирішила залишитися у цьому маленькому містечку на деякий час, щоб відкрити студію і навчати дітей малювати, розповідаючи їм про невидимі кольори (кольори емоцій та прийняття).

​  Коли дівчина знову йшла вулицями, її постава була іншою. Вона була радісною, але її радість була глибокою, заснованою на прийнятті життя з усіма його неминучими втратами. Вона навчилася жити не всупереч минулому, а завдяки йому.

  ​Вона стала не просто минулою світлою та радісною дівчиною — але зрілою жінкою, яка знала, скільки коштує справжнє світло.