​Розділ II. Зустріч над Прірвою Часу

​   "Чому ти така виснажена?" – повторив голос.

​   Анна зробила крок уперед, і слова вирвалися з неї гострими, як уламки скла:

   "Як ти! Ти така сильна і життєрадісна! Як ти змогла дозволити так себе переломити? Як ти могла зробити ту помилку?"

​  Анна До (Минула) не злякалася. Її світлі очі випромінювали спокій, який вже не існував у світі Теперішньої Анни. Вона посміхнулася – не іронічно, а співчутливо.

   ​"Я не переломилася, Анна. Я змінилася," – відповіла Минула. – "Ти плутаєш силу з недоторканістю. Ти думаєш, що справжня сила – це коли ти ніколи не падаєш. Але це – ілюзія, спроба жити у вакуумі."

​   Вона підійшла ближче. Туман навколо них став схожим на м’яке, пульсуюче світло.

​  Справжня сила людини не полягає у її здатності уникати падінь, бо це неможливо. Вона криється у трьох речах: у чесності визнати біль, у стійкості піднятися, коли це здається неможливим, та у мудрості прийняти шрами. Шрам – це доказ того, що ти був пошкоджений, але вижив. Він – не знак поразки, а карта твого шляху.

  ​Теперішня Анна відчула хвилю гніву, спрямовану на саму себе.

  "Але через ту... подію... я втратила все, що мала. Втратила віру в себе. Хіба це не є доказом слабкості? Я руїна."

​  Анна До заперечно похитала головою. "Ти бачиш руїни, але руїна – це теж місце, де є простір для нового початку. Я не була сильнішою за тебе. Я була менш обізнаною."

  ​"Що це означає?"

  ​"Це означає, що я, твоє минуле Я, вірила у гарантії. Я вірила, що якщо я буду достатньо життєрадісною і робитиму все правильно, світ віддячить мені стабільністю. Я була щасливою, але ця радість була умовною. А ти, Теперішня Анна, ти знаєш правду: у житті немає гарантій."

 ​"І це повинно мене втішити?" – гірко запитала Теперішня.

   ​"Це повинно тебе звільнити," – твердо сказала Минула. – "Ти тримаєшся за ідею, що ти мала бути досконалою і мала все передбачити. Але ти була просто людиною. Припини вимагати від себе неможливого."

​ Найбільша свобода приходить тоді, коли ти усвідомлюєш, що не контролюєш нічого, окрім свого ставлення до того, що не контролюється. Відмовся від ідеї "якщо б я...", і ти знайдеш мир. Мир – це не відсутність бурі, а здатність танцювати під дощем.

  ​"Але як мені пробачити себе за те, що я допустила цю втрату?" – прошепотіла Теперішня Анна, і це було її найболючіше, найнагальніше питання.