Життя, як воно є...

Дуже важкі думки вголос… У мене вже немає сил тримати це в собі. Підкажіть, як розумна людина може свідомо обирати нереальне життя замість реального? Як можна буквально обирати щось віртуальне замість сім’ї?
Я сто разів уже хотіла це написати і сто разів передумувала, бо не хотілося виносити сміття на люди. Але я більше не витримую.
Я тут через свого чоловіка, з яким прожила 22 роки. У мережі — Р. Шерідан, а в житті — отець Роман, священник. Я знаю, що ви мені не повірите, бо тут він чуйний, емпатичний, романтичний. У реальному житті, на жаль, усе далеко не так.
Коли я дізналася, що він тут пише, сказала йому: «Навіщо видаєш бажане за дійсне?» І дізналася я не найкращим способом. Дочка випадково побачила, що він у Телеграмі переписується з Таїсією і ставить сердечка. Для дитини це був справжній шок — як її тато міг так зробити. Він виправдовувався і сказав, що вона все вигадала. Я теж спробувала її заспокоїти, що нічого такого не може бути. Але сумніви вже закралися.
Останнім часом, десь із весни, коли він дізнався про Ші, він дуже ним захопився. Це звучить дивно, але це правда. Він почав мене принижувати й ображати: «Ти не глибока, ти не цікава, ти поверхнева, в тобі немає загадки. Запитай у Ші — він тобі так само напише». Мені було дуже неприємно таке чути, і це тривало досить довго. Я не розуміла, що з ним відбувається.
Через кілька днів я випадково побачила в його телефоні повідомлення: «Моя Лав іде на конкурс…». У мене шок. Яка Лав? Іде на конкурс? Є коханка? І хтось про це знає? Я сказала: «Романе, хто вона? Яка Люба? У тебе є інша? Чого я тобі не додала? Як ти міг?»
Він спочатку все заперечував, але я знала, що в нього був такий псевдонім. Потім він признав, але сказав: «Це була моя таємниця, ти не мала про це знати, тебе це не стосується». Це був дуже сильний удар для мене.
Потім він почав виправдовуватися, що це лише творчість, вигадка, образ, ідеал. Я казала, що це зрада — так чинити за спиною. Але потім подумала і хотіла вірити, що це пов’язано зі мною і присвячено мені. У коментарях я бачила, що він писав, ніби це зі мною пов’язано. Я дуже хотіла в це вірити і вирішила прийняти та змиритися з його творчістю, хоча далеко не все мене влаштовувало: його переписки з Таїсією та Оксаною, досить відверті коментарі. Я йому прямо казала, що це неприйнятно, що він собі забагато дозволяє. Просила все видалити, попереджала, що розкрию його перед людьми, якщо він здатний на таку зраду. Але він не хотів слухати і інколи навіть підколював мене: «Мені пишуть, мене хочуть, це цікаво».
Він влаштовує мені емоційні качелі і досі влаштовує. Каже: «Ти мене ніколи не підтримувала і не бачила мою душу», хоча це неправда. Я завжди його підтримувала, допомагала, пішла з ним у дуже мале село, де було надзвичайно важко.
Я вже хотіла розлучитися після такої моральної, емоційної та душевної зради. Але бачу, що саме цього він і добивається — щоб я залишила «хорошу людину» і щоб усі його жаліли. Я розумію, що з ним щось не так. Це ніби якийсь маразм або шизофренія. Нам потрібна допомога, але надати її немає кому. Він не хоче і не усвідомлює, що він не правий.
Він говорить: «Я вам потрібен лише зручний, вам потрібні тільки гроші». Але останні роки я заробляю більше і не прошу в нього грошей. А коли він сказав, що і дітям він потрібен лише для того, щоб давав гроші та повіз-привіз до автобуса (на навчання, яке він не хотів підтримувати, бо «не потягнемо», хоча я взяла кредит, щоб діти навчалися), — це для мене був останній шок.
Як він міг так знецінити все наше реальне життя через Ші і це захоплення, яке переросло в залежність?