Частина друга

Проповідь – Намистини

У сонячний серпневий день, в церкві з зеленою покрівлею на куполах знаходилися священник та двоє учнів паламарів. Один з учнів нещодавно прийшов на службу, але священник вирішив посвятити двох учнів у священні знання, тобто виголосити проповідь.

• Мене наповнює радість від того, що я поділюся з вами! – почав священник. А двоє учнів в білих балахонах перезирнулися і знову подивилися на свого Вчителя.
• Що вас радує? Поділиться з нами радістю, - прохали хлопці.
• Гаразд! Отже, -  продовжив священник. – Проповідь буде про Бога.

Один з двох учнів тримав в руках вервицю з дерев’яних куль. Церковник побачив ці намистини.

• Юначе, у тебе є ще намистини? – запитав священник.
• Так, звичайно! – закивав учень. – Але вони окремі без шнура!
• Чудово! – зрадів священник. – Швидше дай мені намистини, бо без них не можу пояснити вам!

Новенький учень дістав зі своєї сумки прозорий пакет з намистинами. Вони були скляні, майже прозорі. Він передав пакет в руки Вчителю. Священник покрутив пакет з намистинами, роздивляючи їх.

• Гарні намистини, правда? – запитав у хлопців священник.
• Так, звичайно! – погодилися учні.
• Оце весь пакет намистин це Бог! – пояснив священник Серафим.
• Що-о-о? – скептично зреагував новенький учень, насупивши брови.
• А тепер дивіться, - священник розкрив пакет, перевернув його, і прекрасні кольорові намистини висипались з нього. Було чутно, як вони голосно дзвеніли об підлогу при падінні, покотившись в усі боки. – А це Бог розсипався усюди! Бачите? Підлога – це наша планета Земля, на якій живуть люди та тварини! Намистини Бога розсипані по тілах людей, тому кожна людина має частинку Бога, як ця перлина! Як ви думаєте, що це може бути?
• Душі? – запитав перший учень, який пізнав гріх брехні та побачив астральний світ разом з Вчителем.
• Правильно кажеш! – похвалив церковник. – Душі! Вони як жива енергія в тілі людини, що оживляє нас, електризує, рухає нами! Наше тіло – це глина з землі! Що буде без душі?
• Вибачте, Вчителю, я думав, що я прийшов вчитися служити Богові, а не на семінар з філософії! – скептично зауважив другий учень.
• Ти читав Біблію? Ти читав Закон Божий? – запитав священник.
• Так, але…
• Отже, щоб ти зрозумів краще! Біблія не має одного жанру в літературі! Біблія – це не просто Книга! Це і філософія, і езотерика, і біографія Ісуса Христа. Утямив?
• Так! – зі соромом відповів другий паламар.
• Отже, що робили би тіла з глини без Душі Божої? – повторив запитання Вчитель.
• Нічого! Як можна без електрики включати лампу чи телефон? – пояснив перший паламар.
• Правильно! Отже, коли жива Енергія покидає нас, тіла вмирають, псуються! – підсумував Вчитель.
• Якщо в кожному з нас частинка Бога, то, виходить, ми янголи? Чи Боги? Не розумію! – обережно запитав другий хлопець.
• Поясню! Ми люди, рано чи пізно вмираємо, але наші душі безсмертні, вони проходять через Очищення, по-вашому – переробку, або шліфування. Душа – це як діамант, який час від часу треба почистити, вимити, висушити перед тим, як вкласти в нове тіло. Я чув в юні роки, як мої деякі знайомі казали мені зухвалі фрази: «Я – це Бог!». Насправді вони такі ж химерні як і ми, комашки Бога. Жінка може бути відьмою, а чоловік – чаклуном, але ніхто з них не може бути Богом чи богинею! Бо ніхто з нас не може жити лише тілесно. Як ви думаєте, чому пророк Ілля запропонував суперникам – жерцям Ваалу, позмагатися з ним, щоб переконати народ в істинності Єдиного Бога? І головне, як він це зробив і переміг суперників, і що вони намагалися зробити?
• Ілля просив, прохав, молився, а жерці танцювали та викликали Ваала, - згадав перший учень.
• І знову правильно! Тобто як ми звертаємось до Бога? З проханням, з добрими намірами! А оці жреці-чаклуни лише вимагали від «бога Ваала» підкоряння. Отже, ви знаєте, що у них нічого не вийшло. В нашому людському житті теж саме. Коли тебе просять по-доброму, то тобі хочеться допомагати, а коли від тебе вимагають, то твій настрій зіпсований, ти робиш велику послугу без прояву душевності.
• Отже, - почав розуміти другий учень. – Ми не Боги, ми звичайні люди, але з краплиною Бога, ми звертаємося до Нього з проханням, і Він обов’язково почує, бо на добро відповідають добром!
• Молодець! Усе ясно зрозумів! – похвалив священник. – Ось вам проповідь про Бога та душі людські. Бережіть ці знання!
• Почекайте, Бог цілісний же, - перебив другий паламар. – Як можна звернутися до Бога лише як до одного відсотка?
• Хлопче, Бог цілісний тоді, якщо ми усі разом молимося до Нього. Тоді наші душі світяться бажанням і метою, приєднуються до Нього як до магніту.
• Це ж божевілля! – почав обурюватись другий послушник.
• Світобудова душі та Бога – дуже складне поняття! – зауважив священник Серафим.  – Так, тепер треба позбирати намистини? – він посміхнувся, різко нахилився, щоб назбирати їх, але зупинився, згадавши. – А скільки намистин було в пакетику? Ти рахував їх?
• Ні, святий отче! – спантеличився другий паламар.
• От дідько! Ти розумієш, що буде, якщо не назбираємо усі намистини? Бог не буде цілісним! – похитав рукою до хлопця священик.
• Та я…, - злякався новенький, але перший паламар посміхнувся та розсміявся, зрозумівши, що Вчитель просто пожартував щодо цілісності Бога і намистин.