Частина перша

Проповідь – Скинія

Перед парафіянами стояв священик в біло-золотій рясі та виступав з проповіддю:

• Я розповім вам одну цікаву історію про хлопчика, який порушив один з священних законів церкви! Це було приблизно 14-15 років тому. Коли я був молодим, вступив у стан священика. В один звичайний день – пригадую, що це був вихідний – так… це було в неділю… Йшло богослужіння, я проводив цей обряд для усіх парафіян, які були у мене. Я повинен був вперше в ролі священика проводити його. Під час оспівування Слави Господу ніхто не почув як центральний вхід вівтаря тихо відчинилися брами. Хтось з прихожан був занадто допитливим до Таїнств Господа та церкви. Довго обряд йшов, а після нього треба було мені помолитися за парафіян перед кожним входом, і тоді я міг зайти всередину вівтаря.

Священник зробив паузу, огледів реакцію публіки, яка зі трепетом слухала незвичну проповідь, зробив вдих та продовжив оповідь:

• Я заходжу у вівтар, і бачу хлопчика, який стояв перед престолом. Він в цей час упав на підлогу непритомним. А разом з ним попадали семисвічник, посохи, хлопчик зронив з рук Євангеліє. З ним відбувалися дивні речі. Повіки на очах бігали вгору-вниз, руки трусилися. Я злякався, але припав до нього, щоб допомогти йому. Я доторкнувся до нього. Хлопчика перестало трусити. Він відкрив очі, побачив мене, хотів швидко втекти та зникнути, але запаморочення у нього не пройшло. Вогонь на свічках давно згаснув. Тоді я вперше не стримався, дав йому ляпаса за те, що він порушив священний закон входити у вівтар. Хлопець, звісно, був шокованим і заплакав. Я зрозумів, що я зробив непробачений гріх – образити парафіянина, хоч і непослухняного. Тоді я його обняв і сказав: «Вибач ради Господа Нашого Ісуса Христа. Бог бачить, що я вчинив з тобою! Але чому ти увійшов у вівтар. Хіба мати тобі не пояснювала, що туди заходити заборонено?». Хлопчик плакав, але перестав рюмсати. Він дивився на мене наче вперше і тоді зізнався відверто: «Вибачте, панотче. Я знаю, що вчинив великий гріх, але мені так кортіло подивитися на вівтар. Думав, як ви, священики, спілкуєтеся з Богом і янголами». Уявіть собі таку тягу до знання! Хлопець не тільки пізнав своє бажання, а й здійснив його, ось і отримав своє. Далі він продовжив: «Я зайшов в цю таємничу кімнату, побачив цей стіл…, ці патериці… я одразу узяв в руки один з них, відчув блискавку між мною і патерицею, в оцих долонях відчув! А потім подивився на цей стіл, розгледів і мацав усі стіни, потім знайшов дверцята, відкрив їх, засунув руку всередину і потягнув тканину, а витягнув щось дивне: воно вивалилося і так засмердило. Що це, священнику? Я відійшов від смердючого предмету. Хотів втекти, але ледве помітив блиск книги – Євангелія. Я подумав, що відкрию цю книгу, отримаю дива від Бога, як і ви. Але коли я руки поклав на Євангеліє, мене затрусило і стало погано. Я тоді впав». Я вислухав і почав повчати його: «Отже, грішний хлопче, ти порушив священний закон тричі – зайшов у вівтар, розгромив його, а ще посмів витягнути мощі святого мученика з престолу! Те, що ти поклав руку на Євангеліє можна пробачити, але за цей безлад – не можна!». Хлопчик останні слова перестав слухати: щось побачив біля мене і дивився на престол. Він щось шепотів. Я намагався зрозуміти його шепіт, тоді не витримав і запитав: «Куди ти дивишся, хлопче, коли з тобою розмовляють?». Хлопчик вказав пальцем на престол і сказав: «Янголи! Ви їх бачите?». Я повернув голову, очікуючи побачити янголів, але над престолом нікого не було. Я розгнівався ще більше: «Хлопче, не бреши мені! Які янголи? Що ти таке кажеш?». «Але я правду кажу, священику!», - був переконаний хлопчик. Він відірвав від мене свої руки, встав і підійшов до престолу. Спочатку він тримав свої руки біля серця, наче просячи пробачення у невидимих сил. Потім повернувся до мене, показуючи на то один край престолу, то на другий: «Ось янгол перший, а ось і другий янгол, від них скільки світла йде, наче світлячки, тільки золоті!». «Як виглядають вони?» - запитав я. Хлопець став описувати янголів, які нахилилися один до одного своїми крилами – тільки не по два крила, а по чотири, і вони утворені з сонячного світла чи блискучого золоту. Тоді я зрозумів, що хлопчик зробив і що побачив нарешті. Я навіть злякався своєї помилки. Чесно кажу вам, що я мав прийняти цей дар: чути та бачити янголів чи Бога першим як повноправний священик, але цей грішник відібрав у мене це право, не збагнувши цього призначення! Тоді я сказав хлопцеві: «Ти побачив херувимів над престолом, ти знаєш про Скинію?». «Ні, не знаю!» - чесно відповів хлопець. Я підійшов до Євангелія і пошукав потрібну сторінку і показав йому ілюстрацію з Скинією. Хлопчик був надзвичайно вражений і закричав: «Так! Це вона! Але я бачив цих янголів з чотирьома крилами, а не по два. Дивно!». Я згадав, що хлопець неповнолітній, мабуть його розшукує хтось. Тоді я попросив його прибрати безлад. Він допоміг поставити на місце свічник, свічки встановили, посохи я поклав на престол, і разом з парафіянином вийшов з вівтаря назовні до воріт. Там крутилася матінка цього не доглянутого хлопчика. Вона вся зблідла, коли побачила його у супроводі мене, вклонилася і просила вибачення. Я лише сумно махнув рукою з думкою: «Вже пороблене не повернеш назад, занадто пізно!». Мати стала сварити в сльозах хлопчика: «Ти де пропадав? Хіба я не просила тебе стояти тихо і не відходити від мене?». Вона згадала, що вона не одна із сином, їй стало ще соромніше. Я вирішив змінити ситуацію і сказав: «Це я маю просити у вас вибачення за те, що вирішив показати вашому хлопчику одне місце, де зберігається Євангеліє!». Мати начебто мені повірила, але навряд чи. Тоді я побажав їм доброго здоров’я від імені Господа Бога. Але коли мати з хлопчиком зібралися піти, я згадав, що не спитав імені його. Коли дізнався і покликав його до себе, і прошепотів на вухо: «Запам’ятай: оскільки ти порушив закон – ти несеш велику відповідальність. Ти це розумієш?». Маленький грішник був приголомшений моїми словами, але мовчки кивнув. Тоді я випростався і сказав так, щоб і матір його почула теж: «Йди з Богом. Якщо захочеш, можеш приходити до мене на службу, послухати та подивитися». Хлопчик посміхнувся вперше. Я був вражений: це була посмішка янгола. Начебто він не порушив ніякого закону, начебто мав право на все, що наробив у вівтарі. Тоді хлопчик пішов з матінкою додому, а я довго не міг прийти до тями, переживаючи спогади знову і знову, поки не задзвонили дзвони. Вам мабуть здається: як може бути в 21 столітті правдивою оця історія? Запевняю вас, це дійсно зі мною було. Цей хлопчик став юнаком, такий талановитий учень, але перш за все чемний парафіянин. Він іноді чує голос янгола. Більше він не заходив у вівтар. Він зрозумів свою помилку, але став поважати священні закони та обряди. Сподіваюся, що вам сподобалася ця історія. Вона навчила мене бути обачним та милосердним, якщо це можна так назвати. Чи є питання?
• Так. А ви отримуєте видіння або інформацію від янголів чи Бога? – запитала одна з парафіянок.
• Я боявся цього запитання, але збрехати не буду. Я недаремно злякався, коли зрозумів, що хлопець бачив херувимів, а з часом став чути голос янгола. Цей неймовірний дар. На жаль, хлопець відібрав у мене це право, але зрозумійте його молодий хист – пізнавати світ усюди. Не осуджуйте його помилку. Він визнав свою провину, а я вдячний йому за цей урок. Зате я маю інший дар – служити Богу та робити через Нього дива для вас. Якщо ви мені повірите, то я можу служити вам і далі. На сьогодні проповідь закінчена!