Розділ 8

Розділ 8. Законний сон

Сортувальна Станція на шостій ярусній хмарі зустріла їх звичним, ледь чутним гудінням Небесної Груби. Був день - час, коли за непорушними правилами небесні сутності мали солодким сном відновлювати сили після нічної зміни. А після такого, що трапилось за останню добу, цей закон відчувався взагалі, як єдиний порятунок у Всесвіті.

Тітоньку Дрімоту обережно витягнули з мішка і поклали посередині хмари. Вона тільки щось промуркотіла, звернулась калачиком і вже тихенько собі сопіла, обнявши порожню пляшку з під вишневої наливки.

Прозорик і Ясновид ледь трималися на ногах.

Абсолют Всевидович стояв посеред Станції, тримаючи в руках службовий блокнот. Його заклопотане обличчя на секунду скривилося від усвідомлення масштабів усього того безладу, що накоїли підопічні.  Але потім суворий ревізор важко зітхнув, згорнув блокнот і махнув рукою.

- Так. Відбій. Усім спати. На сьогодні ліміт позаштатних аномалій вичерпано.

Стажер і наставник навіть не чекали другого запрошення. Вони впали біля тітки Дрімоти і провалилися в глибокий, заслужений сон ще до того, як їхні голови торкнулися пухкої хмари.

Всевидович залишився сам. Він ще раз поглянув на сплячу Дрімоту, знову важко зітхнув і теж шльопнувся поряд з підопічними.

- Спокійно… - пробурмотів він собі під ніс, провалюючись у сон. – І не такі інциденти ми з Куратором успішно списували на атмосферні аномалії. Порішаєм…

Над Сортувальною Станцією нарешті запанував тихий, ніким не порушуваний небесний спокій.