Розділ 5

Розділ 5. Таємниця загубленої думки

Ясновид важко зітхнув, притиснув долоню до скроні і підійшов до старого мідного чайника, що мирно дрімав на крайчику Небесної Груби. У голові старшого Чепуруна все ще гудів той самий гігантський джміль, тому настій із гірської м’яти та хмарного чебрецю зараз здавався єдиним порятунком у цьому Всесвіті.

- Питання у нього… - пробурчав наставник, сиплячи сухі суцвіття в пузату кружку, - У п’ятій ранку після вишневої наливки найважливіші питання бувають тільки про те, де взяти чистої води і чому підлога розгойдується. Кажи вже, що там у тебе, непосидючий.

Прозорик подався вперед. Його очі горіли тим особливим, чистим вогнем, який буває тільки в тих, хто вперше доторкнувся до справжньої таємниці.

- Дядечку Ясновиде… От ті літачки, що ми відправляємо назад… Вони завжди повертаються до того, хто забув цю думку? Чи шукають когось іншого? І взагалі… що таке думка? З чого вона зроблена?

Ясновид завмер із чайником у руці. Старший Чепурун повільно обернувся і глянув на стажера через плече.

- Хм…

Потім Ясновид налив собі в кружку чай і ще раз уважно подивився на Прозорика, розмірковуючи, чи не почулося йому це все.

- Ого, куди тебе занесло, - мовив він і, прихопивши кружку, всівся на край м’якої хмарини. - Сідай.

Прозорик миттю плюхнувся поруч, склавши руки на колінах.

- Людська думка… - почав Ясновид, роблячи маленький ковток запашного настою, - людська думка - це найлегша і водночас найважча форма магії, яка тільки існує на Землі. Люди думають, що це просто шум у їхніх головах, якісь слова чи картинки. Але це не так…

- Більшість думок - це мотлох, - продовжував Старший Чепурун, - побутова суєта… сірий пил… Вони спалюються в Грубі. Але бувають інші думки… Золоті.

- Як та, що я знайшов?! - збуджено підхопив Прозорик.

- Не знаю, що ти там знайшов, але якщо вже ти завів цю розмову, то таки ти там дійсно щось знайшов, - посміхнувся Ясновид, - Золота думка народжується лише тоді, коли людина відчуває щось справжнє: кохання, раптове натхнення або бажання змінити своє життя. Це не просто папір. Це - насіння.

- А чому ж вони їх гублять? - тихо запитав стажер. - Якщо це насіння… чому воно потрапляє сюди, до нас у мішок?

- Через страх, хлопче, - Ясновид сумно видихнув. - Завітає до людини дивовижна думка, запалить у ній світло, а вона лякається: «А що про мене скажуть?», «А якщо не вийде?», «Мабуть, це дурниця». І в ту саму мить, коли людина відмовляється від цього, думка відривається і вилітає в небо. Вона стає загубленою.

Ясновид поставив кружку на хмару і подивився Прозорику прямо в очі:

- І тут з’являємося ми. Якщо золота думка ще гаряча і людина просто засумнівалася через утому чи смуток - ми згортаємо її в літачок і повертаємо Власнику. Торкаючись скроні уві сні, вона повертається як тихе сяйво, як передчуття, як ранок без страху. Людина прокидається і думає: «О! Я таки зроблю це!». Вона й не здогадується, що ми щойно врятували її мрію від Небесної Груби.

- А якщо людина більше не хоче цієї думки? - запитав Прозорик.

- Тоді… - Ясновид зробив паузу, дивлячись крізь розрив у хмарах на далекі дахи і самотні ліхтарі під їхніми ногами, - літачок шукає собі Новий Дім.

- Новий Дім?

- Так. Якщо людина відмовилася від натхнення чи любові, ця думка мандрує світом, поки не знайде того, хто просто зараз сидить у темряві й молиться про диво. Того, кому катастрофічно бракує саме цієї іскри. Золота думка ніколи не вмирає даремно, Прозорику. Вона завжди знаходить того, хто здатен дати їй життя.

Прозорик сидів непорушно. Усередині в нього все перевернулося. Він згадав кімнату на третьому поверсі, відкриту кватирку, край подушки і те, як жінка ледь помітно всміхнулася, як тільки промінчик торкнувся її скроні.

Він раптом зрозумів: вони тут, на цій Сортувальній Станції, серед кіптяви Небесної Груби і великих полотняних мішків, робили дещо більше, ніж просто прибирали за людьми. Вони охороняли людську надію.

- Дядечку Ясновиде… - тихим, урочистим голосом мовив стажер.

- А?

- Дякую.

- Нема за що, - мовив Ясновид і вже хотів встати з хмари, аж раптом завмер і напружено примружився.

Далеко в небесній блакиті у бік Сортувальної Станції стрімко летіло щось темне, величне й загрозливе.

- А щоб тобі!.. - зашипів наставник, і вся його похмільна розслабленість випарувалася за секунду.

Ясновид подивився на стажера.

- Прозорику… Ану зізнавайся, живо! У нас точно все гаразд? Бо сюди зі швидкістю розлюченої комети несеться Абсолют Всевидович… І судячи з цього, летить він сюди не для того, щоб привітати тебе з успішним початком стажування!