1

Вітер тихенько посвистував. Дерева гойдалися, нібито танцюючи свій танок . Тиша заповнювала безкраї поля та степи. Молоді хлопці сиділи, чекаючи своєї черги. 

-Чого ти трясешся? Чи боїшся , може?- спитав Остап парубка. 

-Та ні , просто холодно ... ,- промовив Іван . Він тільки прийшов , а тому ще нічого не знав . Страх переповнював його і це помітив старий Василь . 

-У мене є одна історія. Ще є час, тому можу повідати. Не проти? 

Хлопцю дуже хотілося якось відпочити та не думати про бій . Ворогів ще не було , та й вогню ніхто не випускав . Кивнувши, старий тихо почав розповідь. 

*****

Це відбулося тоді , коли ще молодим служив при дворі одного пана. Він був вродливим , і часто цим користувався. Я вже й не пам'ятаю скільки в нього водилося дівчат ! І старанно вчився , і гарно фехтував, і історію знав на усі сто. Але мав проблему ... Одного вечора покликав свого товариша для діла. 

-У мене ,- каже,- багацько є картин . От тільки не маю самої вродливої. Всі малюють, пишуть, а красу передати не можуть. Чув , що десь є в мене художник. Усі вихваляють його талант передати людську душу, от і я теж хочу таку картину. Зробиш послугу? 

-Добре. 

От тільки була проблема ... Тоді хто тільки не брав у мене замовлень ! Не мав я часу на цього графа Мішинського ( наголос на "и" ) ! А він впертий. Сказав, щоб мені заплатили гроші . І така ціна була , що і сам вже й не пам'ятаю... Я тоді не дуже рахував, але приблизно знав скільки мішечків повинні мені дати за роботу. І тої зарплатні вистачило б і на хвору матір, і на діда, і на сестру мою Настію. 

Погодившись, пішов до пана. Він сидів на троні та спав. Я як гупну дверима, а він - шубовсь !  Потім лайки стільки почув ! Розповідає ж мені про свою ідею. Я подивився, покружляв, але тоді мав розум. Вирішив обдурити цього самозакоханого чоловіка . 

-Мало даєте ,- кажу,- на таку роботу мені  хоча б десять мішечків грошей . 

-Скільки?- заволав пан .- Та я за такі гроші ...

-Тоді малюйте самі , а я піду писати картини іншим людям! - хотів розвертатись, але Мішинський зупинив мене. Чоловік погодився на таку суму , а тому наступного дня я почав роботу. 

Вранці пан послав свого товариша до мене в майстерню. Я швиденько накрив скатертиною картину, і відчинив двері . 

-Мішинський просить, щоб я розказав йому, як іде ваша робота. Чи усе добре та інше. 

Почесавши підборіддя, відповів : 

-Усе чудово, от тільки тяжко сказати що до самого малюнка ... Малювати справжніх людей доволі захоплююче заняття, але от ваш пан людина поважна, а тому тяжко зробити усі деталі за такий маленький проміжок часу ... Розумієте? 

-Так , звичайно! 

-Тоді попросіть у Мішинський про подовження терміну. 

-Але пан ... 

-Тоді я, на жаль, не зможу показати усі його гарні сторони. Він розлютиться , напевно ! 

-Добре, я щось придумаю ...

-І я не можу намалювати величі шановного панства , не відчувши їх сам ... 

-Я все зрозумів ! Скоро прибуду з відповідями. 

Розповівши усе це панові, чоловік знов прийшов до мене, от тільки через два дні. Він виглядав спітнілим . 

-Вас запрошують у панський двір! Мішинський хоче, щоб ви самі відчули усю велич його високості. 

Зібравшись , поїхав на коні до цього багатія. Ой! Навіть дня не вистачить, щоб розповісти усю красу того будинку! Мене і кормили , і поїли різними заморськими кавами, і катали на справжній кореті! Чого тільки я не робив. Увечері ж сидів та працював над картиною, адже не хотів викликати підозри в пана . 

Через тиждень мене попросили показати роботу , але я сказав , що ще не надихнувся усією красою цього життя. Тому прожив так десь пів місяця. Коли картина була готова , пан зібрав багато гостей. Серед них навіть якась баронеса була! 

Усі мовча чекали. Знявши скатертину, вони побачили справжнє обличчя Мішинського: товсте та з другим підборіддям , що символізувало його жадібність до грошей, адже не знав їх міри, а тому часто витрачав на усіляке безладдя. Під оком красувався синець, бо багато разів його хотіли побити через те , що гуляв з чужими жінками. Також мав і французькі вуса, адже завжди брехав про те , що родом з самої Франції. Біля нього стояла мати та витирала рота, бо завжди ховався за нею, коли робив якісь погані речі . Очі були байдужі, бо навіть на звичайних селян не зважав. Усіх вважав нижчими та рабами. 

Коли це побачили інші багатії , то з їх вуст не почув нічого. Звичайно, вони знали, що їхні картини виглядали б набагато гірше . 

****

-Ось така от історія. 

-Але як до вас потім ставився пан? - спитав парубок . 

-А ніяк! Я ж переселився на Хутір після цього. Став козаком ! Але панів зовсім не боявся. Він хотів правду , а тому і отримав її. Я як боровся за честь так і боротимусь. 

Почався дощ. Тиха погода віщувала біду. Вдалині випустили вогонь.