Сад брехунів

До кабінету зайшов найменший з нас . Хлопчик років семи , з кучерявим волоссям , і шапкою котика . Вигляд мав доволі милий , але всередині - хижак . Він крадькома заліз під стіл , а потім до шафи .

-Знайшов !- вигукнув хлопчик . 

Куля випала з рук , і гепнулася на підлогу . Усі переглянулися . 

-Толику , ти що ?!- гукнув хтось з дітей . 

-Пробач , я ненароком . 

Я уявила , як Ніхто прокинувся .

-Немає часу на балачки , ходімо ! 

З кулі вислизнуло ще п'ятеро дітлахів . Це чу-до-во ! Тепер ми разом . Спустившись униз , пішли до виходу . Два дні тому ми змайстрували три човни . Їх повинно вистачити , адже нас чоловік десятеро . Усі потроху спускали човни на воду. Вода ставала темнішою , а ніч довшою . 

-Поплили ! 

Ми рушили , але в нього були свої плани . Я оторопіла . Хоч як швидко пливли , але всеодно поверталися на берег . 

-Ви не вийдете звідси ! Ніколи ! - у небі з'явилась голова того чоловіка . На вигляд нагадувала привида . 

Я помітила на березі Нікого . Він посміхався . Це був його план . Так , цього разу наш " прекрасний план" провалився .... Як я могла помилитися ? Чи немає дороги звідси ? Чи назавжди ми тут ? 

Але я не здамся без бою ! Моє волосся розліталося в різні боки. Вітер пришвидшився . Діти сумно вилазили з човнів . Алекс підійшов до мене . 

Я вже не могла терпіти . 

-Що вам з цієї країни ?! Навіщо вона ? Для чого ми тут ? 

Ніхто підійшов . 

-Укладаємо парі . Ви зможете вийти звідси , якщо пройдете усю країну . А саме : Сад брехунів , Мрії життя , та ... Останнє - секрет ) . 

-Добре ! - вигукнула я . 

Ніхто всплеснув в долоні , і наші пригоди почалися . Перше - Сад брехунів . Назва казала сама про себе . Тут немає нічого хорошого , одна неправда . 

На вигляд це був прекрасний сад , сповнений пахощами квітів . Тут цілий рік панувало літо . Біля воріт грали в хрестики-нолики двоє чоловіків у різдвяних костюмах . 

-Оу, вам не повезло ,- вимовив один з них ,- Ну добренько , почали . Я задаю питання , відповідаєте - ідете далі , ні- вас саджають за ґрати. Ок? 

Схоже , що Алексу це не сподобалось. 

-Добре !- вигукнула я .

Інші сіли на траву , знімаючи з себе теплі куртки . 

-Хто з вас більше бреше ? 

По тілу прокотилися мурашки .

-Хто з нас більше збрехав ?- спитала я .

Діти переглянулися .

-Ну , напевно, Алекс . Він старший ,- вимовив один з дітей . 

-Чого це я ? Малята більше всього брехали у житті! 

-Щооо?! 

Я заспокоїла їх. 

-Так , добре . Хто більше .... більше бреше .... більше ...- роздумувала я вголос . 

Чоловік посміхнувся . 

-Час скоро вийде ,- повідомив він . 

-Ніхто !- вигукнула я ,- Ніхто з нас не брехав . Ніколи ! 

Ви б бачили обличчя інших . Вони поглянули на мене , наче я дурна . Чоловік почухав потилицю , і продовжив .

-Молодці, йдіть наліво . Там двері до іншої частини країни . Бувайте .

Я знала , що це не кінець. 

-Пішли направо,- тільки й вимовила я . 

Інші слухняно попрямували за мною . Так , тут довіряти не можна нікому . 

-А ти молодець ,- гукнув один з тих чоловіків . 

Виявилося, що в іншій стороні на нас могла чекати пастка . А тепер заходимо до дверей . Скоро вже будемо пити вдома чай , читати книги , і сміятися над оцим всим . А зараз до країни Мрій ! Країни з нашими дитячими мріями . Іноді вони були дивні , а іноді страшенно класними ! От тільки зараз я почала сумніватись в собі . Мрії дітей - фантазії . А чи будуть ці фантазії корисними для нас ?