Я Ніхто

Потяг зупинився . Я почула чийсь моторошний голос : 

-Хто живе все без порядків? 

Хто ховається в пітьмі ? 

Кожен рік одне й те саме 

А батькам усе до снів ! 

Дітки любії , хороші 

Ви вкраїну вже ідіть 

Новий рік там кожен день є 

Радість мають кожну мить ! 

Ви не вийдете звідсюди 

Новий день-для вас біда .

Розпатякати хотіли , але сенсу тут нема ! 

Ця країна диво-наше . Ця країна - це біда .

Тут усі щасливі будуть , 

В кого своя голова ! 

Мені стало зле . І як цей голос міг заманювати дітей ? Може, він їм щось обіцяв ? 

-Заходь , Машо. Ми тебе чекаєм !- на порозі з'явився Алекс . В нього був якийсь дивний вигляд . Посмішка,наче, нежива . - Ну іди ж .

Я зайшла до потягу . Враз він закрутився у повітрі . Ми полетіли! Діти літали в потязі , щось шепотіли , сміялися . Я теж підлетіла , бо стояти стало нереально . Наш транспорт перекидувало , перекручувало , поки мені не стало зле . 

-А ось і станція подяки ! Заходьте діти кому лінь . Ви станете щасливі самі , а зараз в світі дикунів ! -знов той голос прозвучав у голові.

Я вийшла . Десь з'явилася моя валізка з речами . На диво, діти з потяга зникли . Тобто, стали привидами , а короче кажучи , просто повилітали хто куди . Сніг почав сипати . Тепер я мала змогу усе розгледіти . Ми стояли біля входу до величезного старовинного замку . Шпилясті вежі , величезний вхід , статуї дітей - усе це оздоблювало споруду . Навколо нас була одна вода . Я не бачила сусідніх берегів , тільки острів . Сніг почав ще більше сипати . Я пройшла до замку . Всередині все було ще краще . От тільки моторошність цього місця не давало мені спокою . 

Пролунав дзвін . Я почула, як хтось почав спускатися вниз. Через хвилину біля мене встали в ряд дітлахи . Я побачила Алекса . 

-Алекс!- хотіла гукнути , але чоловік з довгою палицею тицьнув у мене . 

-Шановна пані , зараз ми вже почнемо ,- його обличчя мало єхидну усмішку . Я впізнала голос.

-Я Ніхто . Це моє ім'я , якщо комусь цікаво . В нас є новенька . Маша , можеш з усіма привітатись - знов ця єхидна усмішка ! Що ж це за місце ? 

Я підійшла до Алекса . Його вигляд наче казав :" Навіщо ж ти прийшла ? " 

-Алекс , що тут коїться ? 

-Зараз...- похмуро відповів він.

Пролунав другий дзвінок . Діти наче сказилися. Почали діставати подарунки та дарувати з вигуками . По замку покотився сміх , такий шалений і страшний ! Діти , підлітки бігали та кричали . Зі стелі на мене плигнув хлопчик .

-З Новим локом!- не вимовляв літеру "р" . 

У руках опинився подаруночок , загорнутий в червоний папер. Чоловік,  в дивакуватому костюмі з капелюхом , мовчки стояв. А далі все стихло . Хтось загасив світло , тому ми нічогісінько не бачили . 

-Гра починається !- гукнув голос . 

І усе реально почалося . 

-Маш , в тебе є одне бажання . Якщо хочеш , то можеш забажати щось ! 

Я промовчала . Краще відкладу це "бажання" на потім . 

-Ну добре , тоді ... Загадки ! 

Він жив сам , один самітник 

А батьків любив , що жах ! 

Забажав одного разу на Різдво дарунок так 

Захотів країну - диво , без батьків прожити щоб .

Бо було йому самотньо 

В світі багатім чуток .

Ця країна тепер моя , я тут царь , і я король 

А ви в хованках зіграйте , хто ж програє 

Йде до ...- його голос замовк . Діти насторожилися . Я не знала що це означає . 

-Машко, біжим !- гукнув Алекс . 

Хлопець схопив мою руку та побіг на другий поверх .

-Що тут діється ?! - спитала я .

-Тяжко пояснити ... В того "Нікого" є блакитна куля . Хто програє , той опиняється в ній . Нам потрібно лишень ... 

Ми сховалися під стіл . Я почула дивні кроки , що наближалися .  Палиця стукала по усіх предметах . Тепер помітила годинник на руці . Я ж його викинула ! На ньому знов 0:00 година . Що за дива !

*****

Прокинулася я у ліжку . За вікном йшов сніг . Так , я в замку . Вийшовши з кімнати , помітила , як той "Ніхто" вештається коридором . Вигляд у нього був так собі . 

-Хто ви ?- спитала я , стоячи на відстані від чоловіка .

-Ніхто,- тільки й промовив він . 

Минув тиждень . Одне я зрозуміла ясно . Вранці ми йдемо на сніданок , потім граємося в снігу . Тільки ввечері починаються справжні дива . Тут кожен день - Новий рік . Ця блакитна куля затягує тих , хто програє,  чи то гра у хованки , чи загадки . Я помітила , що ігри зазвичай дитячі . З чим це пов'язано ? 

От і зараз починається . 

-На цей день питання просте 

Навіщо в країні ви живете ? 

Навіщо співаєте кожен тут день ? 

І хто тут минуле прожити хотів ? 

Навіщо брехнею брехню відмінив .... 

Усі замовкли . Хтось хотів відповісти , але не наважувався . 

-Ви світ цей зробили , щоб жити дитям 

Але тепер страх живе серед нас 

Ніхто ви , чи , може, ніким назвались ? Навіщо в країну тоді ви влились ? 

Усі подивилися на мене . Що це ? Я навіть не хотіла цього казати . Диво , а не країна . 

Чоловік промовчав . Я помітила , як його обличчя змінилось . 

-Ігра це для мене було лише страх . Тепер мої мрії злилися всі в прах ,- і пішов . 

Мені стало шкода його . Хоч ніхто не зрозумів цього . 

Вночі дітлахи зібрались біля дверей. В мене є план . Я прийшла сюди не просто так , а щоб допомогти дітям . Треба лишень викрасти кулю . Кулю Нікого .