Зникнення

Я прикрашала ялинку. В цьому році зробила її в золотавих кольорах. Як на мене, доволі гарно . Мама принесла сік . У каміні потріскував вогонь . Я б могла дивитися на це вічно . Але мама обірвала мої думки. 

-Маш, а як ти відносишся до того, щоб ми відмітили Новий рік з кимось ? 

-Тобто?- не зрозуміла я , - Ти хочеш завести собаку ? 

Мама засміялася . Далі заспокоїлась та продовжила:

-Ні , я ... ну ... 

-Швидше . 

-Твій вчитель географії,- я устала,- він доволі порядна людина .... 

-Тільки не кажи , що у Вас роман ! 

Мама стисла руки . Її обличчя наморщилося . Навіть вогонь у каміні затих .

-Доволі порядна людина ... Я знаю , що рости без батька погано , тому ... 

Але я не дослухала . Устала і почалапала до своєї кімнати . Наступного дня зустріла Алекса . Він , як завжди , був одягнений у капелюх Санти та смугастий шарф . А також його окуляри . Хлопець нагадував Гаррі Поттера . 

-Що на цей раз? -спитала я .

Школярі з початкової школи з'юрмились навколо Алекса . У цю пору можна було почути дивні казки та легенди( які сам придумував однокласник) . Натягнувши окуляри на носа, почав:

-Чи дивитесь новини? - звернувся до школярів.- А чи чули про країну Щасливих діточок ? Це місце, куди потрапляють неслухняні, котрі посварились з батьками , діти. Опівночі можна почути звуки потяга . Далі тиша... Чорний потяг з червоною стрічкою на боці . Він на вигляд старовинний . А далі голос ,- прозвучав дзвінок на урок . Дітлахи повтікали до класів.

-Я що це за брехня? 

-Це не брехня . 

Хлопець почухав підборіддя. Подивився навколо , і стишив голос: 

-Все більше дітей зникає . Куди ж? А от я знаю куди ! Вночі піду і перевірю . 

Я глянула на нього , як на дурненького . Алекс зліз з вікна та пішов на уроки . Як би я тільки знала , що більше його не побачу . Як би могла зупинити ... Хлопчик з круглими окулярами і смугастим шарфом ... Той , що любить легенди , сам потрапив туди . 

***

У вікні бачила птахів . Голуби щось їли в снігу . У каміні горів вогонь . Почались новорічні канікули. Від Алекса ні слова . Що ж з ним ? Може, втік . Хотів доказати існування тої країни ! Але ж ... Ні , не міг так вчинити . Смуток , печаль переповнювали мене .

Я допивала свою каву . В ковдрі було так тепло ! Гарячий напій нагадував шкільні роки . Ті , коли ми з Алексом їли в їдальні ; прикрашали ялинку у класі ; клеїли сніжинки ... А тепер що ? Усе ж таки сказав дещо в той день . Останній свій день .

-Машко, а давай , якщо я знайду ту країну , ти підеш зі мною в кіно ? 

-Ну давай . Хоч на край світу ! Я впевнена, що це усе брехня . Країна дітей! А далі країна Старих дідусів і бабусь? 

-І ще дещо.. ,- його очі виглядали сумними ,- якщо не повернусь , то потяг прибуває опівночі . Станція "Жовті води" . 

Я не зрозуміла цих слів . Чомусь . Може, піти до поліції? Так і зроблю . Зараз зберуся та піду . Одягнувши шапку кольору апельсинів , чорні штани і жовту куртку , пішла до відділку. Мій стиль називався :"Усе , що було , те й одягла " , або ж :"Видно за три кілометри" . Усі ці вислови придумав Алекс . Така в нас дружба. 

У відділку стояла велика ялинка . Її прикрасили :апельсинами , бананами , і іншими фруктами . Щось типу" зимовий мікс". Поліцейський попивав каву . На столі стояло фото вродливої жінки( схоже, його дружини) та хлопчика( його син) . Вони веселилися , виглядали щасливими . Сам чоловік був одягнений в чорну сорочку та джинси . Його настрій не нагадував новорічного . 

-Заяву?- спитав поліцейський.

-Я спитати .

-Ну питай,- холодно відповів поліцейський. 

-В мене друг зник . Алекс Грушко 16 років.

Чоловік позіхнув .

-Слухай, у мене тут стільки заяв . Хоч би до Нового року розгрібати не прийшлося! 

Я вийшла . У душі все палало . Як він може бути таким байдужим? Це ж діти .. 

В око впав один чоловік. В нього був товстенький живіт , великі чоботи , шапка з фольги та довге пальто . Це викликало у мене усмішку . На вигляд йому років п'ятдесят. Невідомий потроху наближався до мене . Оцінивши поглядом ( ніби тут я дивно одягнена ), заговорив:

-Я можу допомогти тобі ,- почав він ,- але і тобі треба дещо зробити .

-Що саме? 

-Мене звати Кирило Мефодієвич ,- не чуючи мого питання , почав розповідь.- Є така країна Щасливих дітей . І твій друг знав про неї. Це дивовижна країна! Туди можна попасти тільки на Новий рік . Він вже скоро , а тому ти матимеш змогу загадати бажання . О 0:00 годині , скажи :"Хочу в місця щасливих дітей!" . Далі промовиш :" Мрію жити без батьків " . Місце прибування потяга ти знаєш . Не бійся . Хай щастить !- чоловік зник . Його, наче, і не було . 

Мене пройняв страх . Країна дітей? Це ж дивина якась ... Але це єдина спроба знайти Алекса . Я обов'язково його знайду ! 

***

Настала ніч . Новий рік скоро почнеться . Сказала мамі , що почуваю себе погано . Тепер лише потрібно загадати бажання.

-Хочу в місця щасливих дітей !- за вікном побачила блискавку .- Мрію жити без батьків!- тиша...

Вилізла через вікно , і почимчикувала до станції . Треба встигнути . Почався сніг . Я замотала шарфом обличчя . Яка жахлива погода . Зараз усі святкують , веселяться , а я біжу до станції . Запала тиша . Сніг перестав сипати . Стало темно , і жахливо . На руці годинник зійшов з розуму . Стрілки крутилися в різні боки. Я скинула з себе його на землю . Телефон почав вібрирувати,  дзвонити , вмикатися і вимикатися . 

Піднявши голову , помітила старовинний потяг з червоною стрічкою . Він наближався до мене...