Хижак

–Швидше, сюди! – чорт, вони мене майже наздогнали. До біса швидкі виродки. Та я швидше! Стіни вузьких вуличок проносяться мимо, сміття розлітається під ногами, зляканий кіт голосно заверещав.

–Він тут, ловіть його! А ну зупинись виродку! – дивом розминувся з черговим загоном, вибігши на більш простору вулицю. Мені в спину полетіла купа дротиків, але я ухилявся, петляючи між прилавків. Глиняний посуд полетів шкереберть, брязкіт розбитих ваз роздався тихими нічними вулицями, в дворах почали гавкати собаки.

Я дивом не заплутався у заламаному навісі, продовжив бігти з усіх сил. Викрики вартових продовжили роздаватись за спиною, я звернув у чергову вуличку поміж квадратних будинків з піщанику. У вікнах загорілося світло – певно ми розбудили якусь сім’ю. Поворот, ще поворот, вліво, вправо, вліво, знову вліво, тепер праворуч.

Чорт! Не може такого бути! Ні! Тут не повинен бути тупик! Як я міг помилитись? Я ж точно знаю що тут повинна бути дорога! Нічого, ще є шанс вибратись з пастки, швидше назад, там був інший поворот. Шум насувався, пробігаючи поворот я знову чудом увернувся від кількох гострезних шпичаків. Переслідувачі прямо таки наступали на п’яти, я біг як тільки міг, перевернув смітник,що трохи їх затримало. Вибіг на вулицю та став як вкопаний.

–Стій де стоїш! Ти оточений, шляху до відступу немає! Не роби дурниць –один з вартових, котрі вибігли з протилежного боку двора. Голосно прокричав, махаючи своїм колегам, та не випускаючи з рук направленого на мене спису. Загін що був у мене за спиною теж неспішно, відхекуючись, зайшов до двору, перекривши останній другий вихід. Коло списів довкола мене зімкнулося, кілька вартових заметушилося розплутуючи сіті. Вони не залишили мені вибору...
–Що ти там бурмочеш собі, покидьку?! Хлопці, швидше давайте сіті! –чоловіку одразу ж відповіли, я почув шурхіт кинутих сітей, який одразу ж перекрився шумом вітру.
–А-а-а-а! Ні-і-і-і! Не треба! –я повільно підняв погляд, прикриваючись рукою від піску що летів у обличчя. Вартовий повис у повітрі, стиснутий у здоровенній звірячій долоні. По всьому двору пісок прийшов у рух, закриваючи поле зору, та жахливі крики було все одно чути.
Свист вітру поступово перейшов у потужний гул, заглушаючи навіть крики а тонни піску в повітрі остаточно занурили все в темряву. Провів пальцями по обличчю, стираючи гарячий бруд. До нюху дістався металевий запах крові...

Тріск та шурхіт розбудив мене, я схопився на ноги, та одразу ж упав назад, бо спросонку врізався головою в дерево. Хвилину приходив до тями, знову збираючи в голові пазл того, як я тут опинився і що взагалі відбувається.  Так, звісно, я сплю на гарячих джерелах, а шум гілля то спрацювала моя тривожна система.

Змахнувши холодний піт з обличчя, схопив лівою рукою саморобний спис і обережно, але швидко вискочив з лігва, повернувшись в бік джерела шуму. В ту ж мить гілля остаточно здалось, розлетівшись та впустивши до мене звіра. 



Дикий варн. 10 рівень



Якась собакоподібна химерна ящірка, видаючи голосне шипіння та гарчання зупинилась переді мною, після першої ж тички списом у бік. Червона кров струменілася по її лапам, заливаючи траву та листя. Звір, відкривши пащу продемонстрував мені солідний арсенал гострезних зубів хижака, продовжуючи гарчати, та пориваючись обійти мене збоку. На щастя, в мене поки виходить відмахуватись довгим списом, але якщо так продовжиться то вона таки знайде момент та вгризеться в мене.

Треба діяти рішуче. Ухилившись від чергового випаду ящера я контратакував, відхилившись ліворуч та щосили, з різким видихом та падінням на коліно, ввігнав спис у шию ворога. Роздалося різке скавчання, звір спробував відскочити, але я не став зупинятись, і ударивши всім тілом повалив його набік. Одразу ж піднявся, впершись ногою в живіт та замахнувся списом. Звір видав надзвичайно жалісне виття, яке швидко перервалося після десятка швидких ударів списом.

Тварина випустила останній подих, а я відійшов на два кроки, опираючись об дерево. В крові вирує адреналін, у голові віддається болем зашкалююче серцебиття, руки тремтять, не можу віддихатись. Десяток хвилин я намагався безуспішно заспокоїти дрижаки, та врешті, вийшов за огорожу і пройшовши десяток кроків занурив лице у воду. Допомогло. 

Дихання повернулось у норму, серце трохи сповільнило свій темп, я одразу ж змив з рук та тіла ще гарячу яскраву кров. Присів на ще вчора притягнуту на берег колоду і видихнув. Я вижив. Це було складно, та мені таки вдалося вийти з сутички переможцем. З деяким здивуванням, я зрозумів що це взагалі був мій перший вдалий бій у цьому світі, що не може не радувати. Я прямо задоволений своїм успіхом, та й не без причини. Таки в житті сучасної людини, навряд коли доводиться стикатись з ворогом у смертельній битві.

Ми, жителі розвинутого суспільства, залишили це в далекому минулому, навіть полювання перетворивши на звичайну стрільбу з рушниці. Насправді я вражений тим, що такий миролюбний хлопець як я, зробив щось подібне. Аби хтось розповів мені таку історію, я б напевно сильно сумнівався в її правдивості, та й навіть зараз складно біло повірити. На мені навіть подряпини не залишилось, хоча напевно аби хижак таки дістав мене, то однією подряпиною би справа не завершилась.

Що я відчував окрім здивування та, напевно, гордості? Звісно ж страх. Я до чортиків перелякався, чудом уникнувши смерті в лапах ящера і напевно весь день буду сіпатись від кожного руху, але це не єдина причина для страху. Також мене лякало те, що мені сподобалось вбивати. Я відчував справжнє задоволення від вчинення болю ворогу, та навіть бажання знайти ще одну жертву. Саме це мене лякало, бо раніше я не помічав за собою такого. 

Я навіть павука не хотів ображати в минулому житті, а тут прямо таки кровожерливий вбивця. Невже всього за тиждень життя поза межами звичного міста я здичавів? Це якась нова моя риса, чи просто те що давно ховалось у моїй душі вичікуючи потрібного моменту? В мене аж мороз по спині пробіг від, створеного моєю уявою, образу холоднокровного безумного вбивці.