Через терни

Нічка видалася справді тяжка. Навіть заснути не вдалось, через мерзенний холод та сирість, хоча я й сховався у відносно сухому місці. Все ж, на якийсь відпочинок, практично на голій землі, ледве вкритій не найсухішою травою, розраховувати було би необачно. Шкода звісно, та вибору мені не дали, тож вранці я в’яло виповз зі свого лігва, відчуваючи до біса сильну втому та намагаючись хоч якось розігрітись.

Успіху в останньому досягнути не вдалося, та й застуда не додала мені гарного настрою та енергійності. Наче цього мало, на мене накинувся сильний голод, від якого вже болів живіт. Загальний стан можна оцінити як “мрець котрий щойно повстав з могили”, хоча є всі шанси на те, що я скоро таки помру. Треба серйозно скорегувати маршрут, бо на відкритій місцевості я такими темпами загнуся.

Огляд з пагорба був досить непоганий, тож я без проблем намітив свої сьогоднішні цілі. Довго не затримуючись, рушив вниз, в бік лісу що видніється в далині. Шлях буде довгим, та там принаймні є якісь шанси знайти їжу та прихисток. 

Та щоб його! Чортів дощ розмочив глинистий ґрунт і я послизнувся, покотившись схилом. Не те щоб схил дуже крутий, але достатньо, щоб я перерахував ребрами всі виступи. Та ще й рукою на якісь шпичаки наколовся. Листя та стебла жорсткого трав’янистого бур’яну виявилися гострими наче леза бритви, пронизавши плоть до кісток. Кров хлинула з розрізаної кисті та передпліччя, рясно заливаючи траву.

Дідько, боляче! Стиснувши зуби я виплутався з жорстокої пастки, порізавши трохи, ще й пальці лівої руки. Я ж зараз від втрати крові помру! Доведеться знову пустити в хід штани, які тепер вже точно стали шортами. Перев’язувати одною рукою іншу це ще те завданнячко, я витратив довбаних двадцять хвилин, видаючи тихе гарчання. Виплюнувши розмочалений в тріски шматок гілки, яким я заткнув собі зуби, вилаявся в голос. 

Не сказав би що травма вилікувана, але принаймні шанси вижити з’явились. Туго перемотані рани, в купі з жалюгідною пародією на джгут ненадовго припинили кровотечу. Поверх пов’язок, натягнув рукав плаща, щоб краще все зафіксувати. Тепер, коли я весь вимазався в крові, моє порівняння з оживленим мерцем, ще більш правдоподібне.

Серйозна крововтрата остаточно відняла в мене сили, навіть просто триматись на ногах вимагало надзвичайної концентрації. Впав би прямо тут, але я не збираюсь здаватись і помирати так незграбно, через не таку вже й серйозну рану. Ну це вже край! Померти від простого бур’яну то вже дно бездарності, тож я непевним кроком рушив далі.

Невідомо скільки я йшов, диво, але поступово біль в руці притупився і я зміг трохи прояснити свідомість. Сонце крізь суцільні сірі хмари розглянути не вдалося, але напевно зараз приблизно середина дня. Руїн з яких я вийшов звідси, з невеликого яру не видно, проте я знайшов дещо корисне. Попри жахливий стан та відсутність будь-якого апетиту, я з набивав шлунок добре знайомими помаранчевими ягодами.

Приємний лимонний смак та тонізуючий ефект привели мене в більш-менш прийнятний стан, як і холодна бруднувата вода зі струмка, що тече посеред яру. Присівши на купу гілок я стягнув шкіряне шмаття, яке за звичкою називаю плащем, та розглянув ушкодження. Навіть дивитись боляче на моє, вкрите темними синцями, глинистим брудом, кров’ю та порізами, тіло. Рука ж, яка вже стала єдиним цілим з присохлими закривавленими бинтами, розпухла та посиніла.

Як би боляче мені не було, я таки зміг неспішно, з допомогою води, віддерти шмаття та дуже обережно промити рани. На диво, попри те, що рука була порубана від ліктя, до кінчиків пальців, глибокі розрізи досить щільно стиснулися й виглядали не так вже й погано. Біль звісно жорстока, та й рухати нею, звісно, я не можу, але ризик стекти кров’ю точно відсутній. Я навіть обережно послабив, а потім і взагалі зняв джгут. Дивно якось, та хто його знає цей світ, можливо ці ягоди не тільки тонізують а й кров спиняють, а може тут грязюка цілюща.

Правди дізнатись не вийде, тож я знову натягнув “плащ” та рушив далі, тепер уже спокійно, без відчуття, наче зараз помру. Йшов я яром, вздовж струмка, який через годину вивів мене до невеликої річки. Дощ вже давно почав дрібно крапати, та й я виглядав гірше побитої мокрої собаки, тож від занурення в річку гірше не стане. Вода виявилася неочікувано теплою, прямо таки майже гарячою, що мене насторожило. Неспішно, не користуючись правою рукою, я піднявся трохи вверх руслом, добре що течія не була сильною. Тут я і знайшов причину такої природної дивовижі.

Гарячі джерела. Безліч поєднаних струмками, невеликих округлих водойм з гарячою водою та кам’янистим дном на просторі десь з футбольне поле. Деякі відрізняються кольором дна, та навіть води, але загалом майже однакові. Десь в центрі прямо на моїх очах піднявся в повітря на десяток метрів струмінь кип’ятку з гейзера.

Гарне місце та ще й населене живими істотами. Різноманітні дрібні риби та водяні рослини довели що вода не токсична і цілком безпечна, що заспокоїло мою тривожність. Втім, втрачати обережність я не став, тому через кілька хвилин відпочинку та купання в приємній гарячій водичці, помітив у небі чималу темну тінь. Заховавшись на краю кам’яного поля, де вже росли дерева я зачекав і дізнався, що це була просто велика зграя птахів. Червоні, з довгими тонкими лапами, вони втім були не більше голуба. Розсівшись по водоймах вони прийнялися чистити пір’я, гомоніти та ловити рибу.

Поспостерігавши за ними, обережно вийшов знову на відкритий простір, але був готовий в будь-яку мить повернутися назад під захист густих крон дерев. На щастя, не довелось, бо пернаті виявились цілком мирними й не проявили до мене ніякого інтересу. Коли я підходив занадто близько вони просто відлітали далі та повертались до своїх справ. Слава богам, хоч щось в цьому світі виявилося цілком мирним.

Так я й відпочивав поруч з новими сусідами, відновлюючи сили та відпускаючи накопичену за останній тиждень напругу. Я прямо таки відчув, як розслабляються плечі та спина, дозволяючи вдихнути на повні груди. Незвичні до безперервної ходьби ноги, нарешті, вийшли зі стану болісних судом, а бруд, піт та кров з численних дрібних ран повністю відмилися від тіла. Чисте задоволення. А головне в голові також було легко і чисто. Всі турботи, страхи та проблеми відступили на потім, дозволяючи зануритись у приємні спогади та мрії.