Подарунок з минулого

Ви відроджені! У вас залишилося 6 із 8 відроджень! Накладено тимчасовий ефект “Потойбічний холод”.

Цей напис за останні кілька днів щось занадто часто виникає в моєму полі зору. Такими темпами я витрачу величезний запас у вісім життів за місяць, що мене аж ніяк не влаштовує. Трохи менше мене дратує те, що я втратив свою кожанку, шкарпетки і зовім недавно знайдений пістолет. Пощастило що хоч опинився в досить безпечному місці, але я ще не забув про нічних жахів, тож одразу підійнявся на найближче дерево. Через десяток хвилин я зрозумів що цей варіант абсолютно точно хибний, бо серед гілок гуляв пронизливий холодний вітер, на якому спати нереально, а коли й вийде то зі здоров’ям можна попрощатися. 

Взагалі, опинився я у все тому ж лісі, але не бачу ніяких орієнтирів, які б допомогли повернутись до згорілого селища. Треба буде зранку все перевірю знову, бо зараз у мене є набагато серйозніша проблема — хижаки нікуди не ділись, а до них додалися ще й вітер та хмари, які поступово насуваються і можливо принесуть з собою дощ. Мені негайно необхідна якась схованка, і я вже запримітив одну, тож зараз бігом рухаюся до чергових руїн, до яких треба пробігти, здається, кілометри два. Біг босоніж лісом вночі, точно не найлегше завдання, і я вже стомився рахувати скільки разів спіткнувся чи просто вдарився ногою об коріння. 

Не інакше як удача сьогодні вирішила помилувати мене, тож я таки дістався до цілі, так і не зустрівши хижаків та всього лише один раз упавши на черговий корінь. І ось, обпершись об дерево, вже хвилину розглядаю приземкувату квадратну будівлю, приводячи дихання до норми.

Бункер. Це слово найкраще описувало те що зараз постало перед моїми очима. Бетонна коробка без вікон і з одним єдиним входом, що вже давно заросла мохом та дрібними кущами. У чорному провалі входу, чомусь позбавленому дверей, неможливо розгледіти нічого і це мене дуже сильно турбує, бо лізти наосліп у таке місце навряд безпечніше, ніж залишитись посеред лісу. Я опинився в досить безвихідній ситуації, коли доводиться обирати з двох варіантів, обидва з яких загрожують мені смертю, але все ж, зваживши всі небезпеки які можуть очікувати мене в випадку, якщо я оберу бункер, відмовився від цієї ідеї.

Краще я ризикну бути з’їденим звірами чи захворіти, ніж полізу в невідоме небезпечне місце, тож, як би я цього не хотів, попередньо попрощавшись зі здоров’ям, поліз на дерево. Заснути мені таки вдалося, все ж шкіряний плащ непогано захищає від вітру, але я точно впевнений, що це була одна з найгірших ночей у моєму житті. Хоч дощ і не почався, але все небо закрило хмарами і ліс занурився в темряву. Звуки які з неї доносились, ні краплі не покращували сон, бо ж я чудово розумів що все це загрожує моєму життю та й просто страшно, чорт забирай. На щастя, сьогодні нічним жахам не довелося посмакувати людиною, але і без них в лісі було чути і звичайних вовків, і зовсім страхітливих істот, але найбільше мене нервували регулярні серії шиплячих звуків, що доносилися з бункера. 
Як би там не було, заснути я зміг і прокинувся рано вранці.

Ви захворіли! Рівень навички Медицина занадто низький для визначення хвороби, зверніться до кваліфікованого фахівця. Будьте уважні, деякі хвороби можуть призвести до смерті!

Взагалі, я відчув це і без системного сповіщення, яке з’явилось прямо перед очима, нагадавши мені про необхідність розібратися з отриманими нагородами. Так, в цьому світі, попри всю цю магію та систему, людське тіло залишається незмінним, а разом з ним і хвороби, і біль, і всі інші неприємні моменти. Сама система, до речі, підштовхує людей до вчинення болю іншим, бо ж за вбивство трьох покидьків я отримав кілька рівнів, що збільшило мої шанси на виживання. Така схема мені абсолютно точно не сподобалася і я точно не буду в майбутньому вбивати людей лише заради досвіду та здобичі, але ж не всі люди підуть цим шляхом, в чому я і впевнився вночі.

Власне зараз я й розподілю отримані бонуси, прилігши біля бетонної стіни бункера. Список запропонованих навичок я прогортав і не помітивши нічого цікавого, зі спокійною душею закрив. Звісно, навички стрільби з лука, точності, дипломатії та лідерства це добре, але зовсім не те на що я хочу витратити залишки вільних слотів. Насправді єдина навичка яка мене серед них хоч трохи приваблює, це точність, бо вона універсальна і діє взагалі на будь яку діяльність, але навіть так, поки не буду квапитись. 

Також я накопичив, завдяки отриманому п’ятому рівню, десять очків умінь та п’ять очків розвитку, але поки все одно не уявляю куди їх можна витратити, а от одне єдине очко характеристик і справді здивувало. Виявляється можна не тільки тренуватись, а і просто кожних п’ять рівнів підвищувати будь яку характеристику на одиницю. Чудова новина, але поки мене влаштовують і ті характеристики, які я маю, до того ж, напевно, кожне наступне очко буде важче отримати тренуваннями. Тут теж не буду квапитись і бігти поперед потяга, доки не з'явиться крайньої необхідності.

Здається що витрачені на розбір польотів десять хвилин, минули дарма, але насправді, весь цей час я поводив розминку, на яку тіло відповіло без жодного ентузіазму, але принаймні послабилось відчуття задерев’янілості в кінцівках та біль в спині. А от настрій ні краплі не покращився, після уважного розглядання входу.

Масивний шмат металу що раніше був дверима, давно вгруз в землю і вкрився мохом та іржею, що загалом очевидно. А от чимала прогалина у лісовій підстилці зовсім не вселяє відчуття безпеки, бо ж просто так листя та трава не помирають, тож тут явно присутній якийсь постійний агресивний вплив, можливо радіація чи типу того, а може якась отрута чи хімічні відходи. Нервово поглядаючи на шкалу здоров’я я присів, щоб уважніше розглянути це місце і одразу ж відхилився назад, відчувши кислий їдкий запах, схожий на горілу сірку змішану з оцтом. Що ж, очевидно це не радіація, а всього лише якась їдка потужна кислота. Мені справді пощастило, що я не пішов босими пораненими ногами по цій отруєній землі.