Нові знайомства

Вже минув цілий день, я знову спокійно переночував на дереві, і нарешті пожежа згасла. В самому центрі ще продовжує підійматись легкий дим, але то зовсім не проблема, тож знову повторивши розминку, я спокійно побіг до цілі. Тут зовсім недалеко, і маршрут я вже давно вивчив і спланував так, щоб відвідати найперспективніші точки уникаючи розкиданих уламків, супутника. Так, я маже точно впевнений що це був супутник, чи щось подібне, бо зміг уважно розглянути один з великих уламків у лісі. В астероїдах навряд чи бувають оплавлені дроти, трубки та прямокутні форми.

Тепер, до речі, я буду пересуватись легким бігом всюди де це можливо, а причиною цього стало повідомлення що з’явилось перед очима вранці:

Характеристику Витривалість підвищено на 1. Нинішнє значення: 8. Продовжуйте тренування щоб отримати бонусні очки характеристик.

Така приємна новина справді надихає на зайняття спортом, певно, навіть без різних рівнів та магічних штук, система яка, точно вказує твій прогрес у тренуваннях уже була б незамінною. Безліч людей намагаються почати щось робити, але швидко піддаються ліні через те що не бачать очікуваних змін.

Ну от, кілька хвилин і я вже стою біля чудом вцілілого будинку. Ну про вцілілого це звісно умовно, бо ж він явно сильно покосився і загрозливо скрипить під поривами легкого вітерцю. Вітерець, до речі, сильно мене нервує, бо найгірше що можна зробити в радіоактивному місці це вдихнути пил. Рак легенів в такому випадку забезпечений, якщо звісно я в цьому напівігровому світі взагалі здатен захворіти раком.

Двері ніяк не завадили мені увійти в будинок, бо лежали на землі, тож я одразу ж оглянув все що є всередині. Повний безлад мене звісно ж не здивував, було б дивно якби сталось навпаки. Із корисних речей в першу чергу я забрав чудовий казанок, та кілька тарілок, до них же додав сіль та різноманітні трав’яні спеції що висіли під стелею. Далі знайшов чудовий кухонний ніж, гарний шматок мотузки та, що найбільш чудово, — невеликий мішок крупи. Це просто свято, не інакше, бо навряд чи я б довго протягнув на різних місцевих ягодах та плодах. Також я знайшов кілька книг, що точно не менш важливо, ніж їжа, бо інформація то, як відомо найцінніший товар, та й мені зараз дуже важливо дізнатись хоч щось про місце в якому я опинився.

На жаль, прочитати мені нічого не вдалося, але навіть це дало мені деяку важливу інформацію. По-перше, система не надає ніякого автоматичного перекладача, а по-друге — книги написані явно не мовою мого світу, бо я точно впевнений що ніколи не бачив подібних літер. Загалом система письма виглядає цілком звично, з цими горизонтальними рядами символів та пробілів, але самі символи, що виглядають доволі простими геометричними фігурами, точно не земні.

Як би там не було, я забрав всі цінні речі з будинку та обійшов його збоку. Тут знайшлася чудова велика бочка, в яку, напевно, за великого бажання я б навіть зміг повністю залізти. Наповнена вона була водою, напевно раніше навіть чистою, але зараз сажа і пил перетворили її на мутну рідину. Це корисна знахідка, але ще не все, бо у цього будинку точно є горище, і я навіть знайшов драбину.

Горище на жаль виявилось порожнім, що трохи розчарувало, але я і не думав зупинятись. Спустившись, я, з порожнього мішка, знайденого на горищі, і мотузки, змайстрував щось подібне до рюкзака, в який і закинув усі знахідки та рушив далі. Поруч знайшовся колодязь, до якого довелося йти майже вдвічі довше через радіоактивний уламок на шляху, але колодязь мене розчарував, бо в ньому чомусь не знайшлося ні відра ні ланцюга.

Не розчаровуючись, я відклав відвідини напівзруйнованої вежі на іншому краю попелища, повернувши в бік річки. Там я ще минулого дня знайшов чудовий затишний піщаний вкритий сухими і не дуже гілками. Насправді найціннішим, що я знайшов були навіть не різноманітні предмети, а вогонь. Було б дивно не знайти на згарищі, під попелом, кілька ще червоних вуглин, які успішно були перекладені до казанка. Тепер я на крок ближче до виживання.

Розвести вогнище було надзвичайно легко, тож тепер я насолоджувався чудовою свіжозвареною кашею сидячи на дошці і милуючись природою. Здавалося б, така дрібниця, але наскільки ж сильно вогнище підвищує комфорт. Попри те що погода досить тепла, все ж лише біля вогню я зміг справді відігрітись і розслабитись. Все ж сон під відкритим небом на дереві, навіть в найприємнішому кліматі викликає немалий дискомфорт.

Каша, яку я, до речі, посолив але не став кидати незнайомі спеції, видалася ледь не найсмачнішим що я їв. Бігаючи три дні на свіжому повітрі, майже без їжі, я нагуляв чудовий апетит, тож з’їв одразу половину цього дрібного мішечка зерна. Правду кажучи, з’їв би й більше, але все ж витрачати всі свої невеликі запаси за один раз було б занадто нерозумно, тож я запив їжу кип’яченою річковою водою, в душі сподіваючись, що кип’ятіння вбереже мене від всього шкідливого в ній, та вирушив назад.

На півшляху, мої спогади про походи на природу з минулого життя, неочікувано перервали. За мить я пережив яскраву гаму почуттів, починаючи від переляку, продовжуючи здивуванням та радістю. А причина мого можливого інсульту ж сиділа в кущі і приємно посміхалася.

–Тож, ось так я тут уже і виживаю третій день. Мене до речі Ольгою звати, можна просто Оля. – ось так просто я і знайшов першу живу людину в цьому світі. На щастя це виявився не якийсь дикун-канібал, а дуже навіть мила молода дівчина. Світле волосся, невеликий зріст і дивовижно яскраві смарагдові очі, і приємний товариський характер — справді удача.

–Приємно познайомитись, я Андрій і власне так само не пам’ятаю як тут опинився. Тобі справді пощастило не опинитись в зубах нічних жахів вночі. Ходімо до річки, тобі б не завадило поїсти хоч щось, окрім ягід.

Власне там біля вогнища я і залишив дівчину, бо ж готувати вона точно вміє не гірше мене, а загроз ніяких поки немає, хоч ніж кухонний я їх про всяк випадок залишив. Сподіваюся нічого поганого не станеться, але все ж повернусь якомога швидше. Залишився би з нею, але вже починає вечоріти, а я ще не оглянув вежу.