Глава 50.1

Імператриця прокинулася тільки вранці наступного дня. У перший момент вона не впізнала кімнату, потім її погляд зачепився за знайомі дрібнички, й вона згадала — покої спадкоємця. Поруч із її ложем стояло дитяче ліжко, розвернуте й порожнє. На секунду Арселію охопила паніка, жінка різко підвелася, але одразу зітхнула з полегшенням: з сусідньої кімнати до материнських вух долинув дитячий сміх. 

Вгамувавши порив кинутися геть просто зараз, імператриця змусила себе заспокоїтися й озирнутися. Вона була в кімнаті не одна. У кріслі поруч із дверима сидів той самий чоловік, що вчора не дав їй випити отруту.

Ульф Ньорд спав, відкинувши голову на спинку крісла. Він був без плаща, обладунків або хоча б якогось пристойного одягу, лише в одній сорочці та штанях, у тих самих чоботях, що й учора. Поперек його колін лежав оголений меч, наче навіть уві сні північанин був готовий до різних несподіванок. Арселія насторожилася і вся підібралася, усвідомивши, що він навіть не змив із себе кров і кіптяву битви, а так і просидів коло неї та її сина. Але скільки? Сонце вже вибралося з-за дерев, отже, знову ранок, вона проспала майже добу. Та скільки часу вони тут вдвох? Кілька годин? Цілу ніч? Незнайомець, загарбник й убивця сам на сам із беззахисною й непритомною жінкою у її кімнаті! Він міг зробити з нею… та будь-що, власне кажучи. Від цієї думки Арселії стало погано. Але ж начебто не зробив? Вона прислухалася до відчуттів у тілі — і не відчула геть нічого підозрілого. Зусиллям волі імператриця викинула з голови недоречні розмірковування і спробувала підвестися з ліжка. Ульф вловив легкий шурхіт, здригнувся й прокинувся. Погляд його зустрівся з поглядом Арселії.

— Доброго ранку, моя імператрице, — голос його звучав тихо і хрипко, вочевидь, він встиг зірвати його з моменту їхньої останньої розмови. — Не вставайте занадто різко. Переконайтеся, що вам це під силу.

— Де Аділь?

— Грається неподалік. З ним усе гаразд, прокинувся кілька годин тому.

— Я хочу побачити його на власні очі. Покличте його сюди.

— З ним усе добре, нема чого хвилюватися, — з натиском повторив Ульф. Він повільно встав, вклав меч у піхви й потягнувся, аби розім’яти затерплі м’язи. Арселія ж нервово смикнула на себе край покривала, аби захиститися хоч якось. О семикрилий вірте! Вона й не помітила вчора, який північанин високий й широкий у плечах. Він може звернути їй шию однією рукою, якщо захоче. — Хлопчику не заподіють шкоди. Його охороняють мої люди й, повірте, охороняють краще, ніж усі війська вашого покійного чоловіка разом узяті.

— Це було не прохання, — Арселія змусила себе зібратися, глибоко вдихнула й додала з холодною впевненістю: — Ніяких подальших розмов не буде, поки я не побачу спадкоємця і не переконаюся, що він живий та здоровий. 

Ульф знизав плечима, підійшов до дверей, відчинив їх і махнув комусь рукою. У кімнату забіг хлопчик і кинувся на шию матері, слідом за ним тінню прослизнув світловолосий чоловік у чорному.

— Аділе! — її голос здригнувся, а очі знов підозріло защипало.

— Мамо! — малий забрався до неї на коліна й пригорнувся, наче мале кошеня.

— Як ти? Все добре? Тебе ніхто не ображав?

— Ти не бійся, вони не зробили мені нічого поганого. Пан Арен, — тонкий пальчик дитини вказав на світловолосого незнайомця, — вчить мене битися мечем. А ще я встав уранці, коли всі-всі спали, і бачив, як сонце зійшло, а небо було червоним, а потім стало золотим, — плутано розповідав малюк, поки мати обмацувала й оглядала його. 

Переконавшись, що дитина справді ціла та неушкоджена, Арселія ласкаво погладила сина по голові. 

— Поводься добре, мій любий. Я пограю з тобою... — вона кинула швидкий погляд на Ульфа, який спостерігав за ними від дверей, — пізніше. Ти снідав?

— Так, лікар приніс їжі нам усім. Не такої, як зазвичай, але мені сподобалося. Мамо, а де наш кухар? Я хочу медових тістечок.

— Якщо наш кухар загубився, то я накажу негайно розшукати іншого, — дуже серйозно відповіла Арселія, — а якщо не знайдемо, то будемо вчитися пекти солодощі самі. Я вмію, хоч давно того не робила.

— Як здорово! — оченята на дитячому личку загорілися від радості. — І на кухню можна?

— Якщо будеш чемним і слухняним, — кивнула мати. — А тепер біжи, грайся. У мене є деякі справи.

Малюк залишив на щоці матері квапливий поцілунок і помчав геть. Арселія полегшено зітхнула й звернулася до Ульфа:

— Дякую. Тепер я готова до розмови.

Ульф закрив двері за Ареном і присунув до імператриці маленький столик, на якому чекав хліб, кілька яблук і глечик із трав'яним настоєм. 

— Лікар залишив це для вас. Вибачте, я ще не освоївся тут, боюся більш розкішну трапезу запропонувати вам не зможу.

— Цього цілком достатньо, — уперше Арселія дозволила собі несміливу усмішку. — Мене не дуже цікавить їжа. Скажіть, нарешті, навіщо ви тут? Вам зовсім не обов'язково охороняти мене особисто, до того ж, якщо говорити відверто, я не розумію, чому ви вчора не вбили нас. І де герцог Недоре? Адже якщо мій чоловік загинув, то Хальвард Ейлерт Ейнар мав би зайняти його місце.

Обличчя Ульфа спохмурніло, на ньому відбилася глибока скорбота.

— На жаль, мій повелитель, герцог Недоре й Міати, теж загинув у вчорашній битві. Він заплатив власним життям за те, щоб вигнати демонів.