Глава 49.2

***

— А ну геть від неї. 

Наказ Хальварда змусив застигнути на місці не тільки гончаків, а й саму Йорунн. По тілу дівчини прокотилося тремтіння, чоло вкрили краплі холодного поту. Її скував невимовний жах, але не від болю чи небезпечної близькості десятка дуже й дуже розлючених демонів, а від того, як саме прозвучав голос людини, яку вона знала саме людиною. 

І на яку тепер дивилася так, ніби бачила вперше.

— Я. Сказав. Геть.

Хальвард з легкістю переступив безголове тіло — й найрозумніші з потвор квапливо позадкували. Їхні погляди розгублено металися від мертвого Брамника до постаті, що ледь вгадувалася в тугих вихорах енергії. Крила Хальварда загострилися, з їхніх кінчиків на плити площі капала густа, наче розпечена смола, темрява. Йорунн була готова присягнутися, що на місці кожної такої краплі у камні лишиться випалена борозна.

Один з псів — худий, чорношкірий, з гребінцем рідкого чорного хутра вздовж вигнутого горбом хребта — нерішуче зробив пару кроків уперед. Йорунн, все ще несила поворухнутися, боялася навіть вдихнути, але гончак обережно обійшов її широкою дугою й раптово принюхався. 

Хальвард наблизився до потвори й схопив її голою рукою за загривок. Демон тоненько заверещав, наче справжній пес, що готувався отримати прочухана від господаря. Гострі вуха притиснулися до голови, лапи підігнулися, а непомірно довгий роздвоєний на кінці язик злизнув кілька крапель крові з чобіт Хальварда. Пару секунд пес клацав пащею, а потім разом обм'як, впав на черево й завив так жалібно, наче вимолював пробачення.

Хальвард обережно відпустив пальці. Потвора покірно притиснулася мордою до його чобіт й навіть не зробила спроби підвестися. Один за одним інші демони принюхувалися до запаху крові, розлитому у повітрі. На мордах й подібних до людських обличчях відбилося сум’яття.

— На коліна!

Гончаки й частина вищих демонів справді опустилися навколішки, але кілька істот перезирнулися між собою, позадкували й рушили до міста. 

— Це був ваш вибір.

Хальвард підняв руки й слідом за втікачами покотився справжній вогняний вал. По вухах вдарив чийсь болісний виск, декілька тіней метнулися в небо. Йорунн зціпила зуби, намагаючись навіть не дихати. Вона не бачила, чи вижив хтось з ворогів, та й безодня з ними. Головне тепер — зрозуміти, що, трясця, тільки що відбулося й головне, що робити далі?!

Хальвард кинув на неї швидкий погляд, на секунду в його очах промайнув знайомий до болю вираз звичайної людської тривоги. Наступної миті герцог схилився до гончака й майже ласкаво провів рукою по жорсткому хутру.

— Повертайся туди, звідки прийшов. Повертайтесь всі. 

Пес нарешті перестав скиглити й на напівзігнутих ногах попрямував до порталу. Решта, що ще чекала на площі, наслідувала його приклад. Варто їм було лише перетнути примарну перешкоду, як матеріальні тіла знов втрачали контури й розчинялися у вогняних сполохах. За брамою здійнялося пожвавлення. Натовп перед аркою переходу суттєво поменшав, втім Йорунн здалося, що деякі повтори все ще чекали: чи то запрошенню увійти, чи то можливості поквитатися за вбитого лідера.

А найгірше, що портал досі не почав тьмянішати.

От лайно…

Коли останній з ворогів покинув площу, Хальвард згорнув крила. Тугі вихори темряви навколо нього розсіялися, риси обличчя втратили хижу гостроту. Він скривився й дуже людським жестом притиснув долоню до рани на грудях.

— Як же пече, твою ж безодню! 

Він додав ще кілька виразів, від яких до щік Йорунн миттєво прилила кров збентеження, але дивним чином це розвіяло більше половину її страхів. Він — не невразливе утілення давньої темної магії, він — людина, що відчуває. Він — все ще він, її Хальвард, хай би його накази виконували навіть демони. Йорунн інстинктивно сіпнулася уперед, аби допомогти з раною, але тієї ж миті тілом прокотилася така сильна судома, що й годі було думати про щось інше, аби просто дихати.

— Чекай-чекай, обережно, не рухайся. 

Він докульгав до неї, опустився на коліна й допоміг перевернутися на спину. Вона спробувала щось сказати, та язик не слухався. Зір помутився, шию лоскотали тонкі цівки крові, що текла з-під волосся, а кінцівки сіпнулися безладно й неконтрольовано. 

— Не намагайся встати, — він квапливо роздивився її долоні. Йорунн з жахом зрозуміла, що вени під шкірою набули чорного відтінку. — Тебе все ж доволі сильно зачепило тим закляттям. Дай мені пару хвилин, я спробую допомогти з цією гидотою. 

Він дбайливо вмостив її голову в себе на колінах, поклав одну руку на її чоло, а іншу — на сонячне сплетіння, заплющив очі та прикликав вогонь. Магія відгукнулася миттєво та м'яким світлом огорнула його руки. Хальвард обережно потягнув закляття демона на себе. Воно піддавалося, хоча й не дуже охоче, а Йорунн вигиналася й кривилася. Тіло наче отруйні скорпіони кусали, до горла підкочувала гіркота, але Хальвард не відпускав. Він переспрямовував смертельну магію у землю, допоки під шкірою Йорунн не залишилося жодної темної плями, дихання не вирівнялося, а судомне тремтіння не відступило. Дівчина глибоко зітхнула і сфокусувала погляд на чоловікові. 

— Д-д… Дякую.

— Рухатися можеш? — він стривожено перевірив її ребра й шию, приклав руку, сповнену світла, до її спини.