Глава 47. Розплата Сіфа Йонни

Неспокій просочився навіть у палацові каземати. Тут не було чути криків натовпу, дзенькоту зброї, тріску пожеж. Але люди завжди залишаються людьми, і якщо спостерігати за ними досить довго, то можна навчитися помічати приховане. Сіф Йонна вмів дивитися, слухати й відчувати те, що сотні інших залишили б без уваги.

Спершу він помітив, що зміна варти стала затримуватися. Потім до бранця донеслася розмова двох стражників. Фрази рвалися, загальний зміст вислизав, але інтонації — трохи підвищені, з панічно-деренчливими нотками — свідчили про крайнє хвилювання співрозмовників. Скоро в коридорі за масивними дверима застукали квапливі кроки цілого загону: п'ятеро чи шестеро людей поспішали геть. А ще через кілька годин — ще раз.

Сіф Йонна з зусиллям відігнав слабкість від лихоманки та перебрався до дверей, щосили прислухаючись до зовнішніх звуків. Руки відчайдушно боліли, ворушити кистями було майже нестерпно, але колишній голова таємної служби знав, що зараз не до жалю до себе. Нагорі в місті щось відбувалося. І, можливо, це був його шанс на порятунок.

Пан Йонна знав, як покинути палацові каземати непомітно. Він навпомацки із зав’язаними очима міг визначити ті двері, що виводили у вузькі й заплутані лабіринти підземних переходів. Він знав напам'ять усі повороти й перехрестя, що ведуть нагору, до свободи. А далі лишалося просто загубитися в натовпі й вислизнути з міста через одну з безлічі лазівок. Справжня перешкода була лише одна: двері його власної камери. Аби тільки відшукати спосіб дістатися до ключів і вийти звідси! Потім — свобода.

Замок на дверях брязнув лише через кілька годин, і всередину камери зайшов охоронець. Сьогодні їжу для засудженого приніс тендітного вигляду хлопчина, вочевидь, один із ненавчених новобранців. Він був один, виглядав розгублено й більш налякано, ніж в’язень. За яким дурним збігом обставин сюди направили саме його, Сіф не знав, та й не збирався дошукуватися.

Зі швидкістю скаженого лиса він кинувся на хлопця та вдарив знизу вгору по мисці з їжею. Вариво плюхнуло охоронцю прямо в обличчя, на мить позбавивши зору. Сіф встиг схопити бідолаху за голову і різко крутнути. Пролунав моторошний сухий тріск, хлопчина сіпнувся і впав на підлогу. В очах його застигло здивування, він навіть не зрозумів, за що його вбили. 

Сіф Йонна стягнув із тіла куртку й плащ, квапливо обшукав мерця, витягнув з його кишені ключі, запхав собі за пояс кинджал і з розчаруванням відсунув іншу зброю: втримати щось важче він би зараз просто не зміг. А потім натягнув на себе чужі речі й обережно виглянув за двері.

У коридорі було тихо і порожньо. В іншому разі Сіф Йонна скривився б від гніву на подібну недбалість, але зараз зрадів, адже це був чудовий шанс втекти. Намагаючись йти рівно, він дістався третього повороту праворуч, зняв зі стіни смолоскип, потім ковзнув до комори, стусаном коліна відкинув порожню скриню під вузькими дверцятами в кутку та відімкнув їх. У ніші біля входу стояв масляний світильник, його гніт слухняно затеплився золотистим вогником. Йонна не став повертати смолоскип на місце, лише затоптав полум’я ногою, а потім пірнув у темний прохід.

Підлога тут була земляна і волога, місцями посеред проходу траплялися слизькі камені. Повітря пахло пліснявою, низька стеля майже зачіпала голову, однак утікач впевнено пробирався вперед.

Коли попереду з'явилося сірувате світло, Сіф Йонна загасив лампу. Обережно підібрався до виходу, озирнувся. На брудному подвір'ї, заставленому поламаним мотлохом, було тихо й порожньо. Звідкись тхнуло димом, ледве долинали стривожені крики, але реальної небезпеки поблизу не було. Колишній голова таємної служби вибрався на вулицю і попрямував до східної частини міста. 

Спершу все йшло непогано. На нього просто не звертали уваги, рідкісні перехожі поспішали у своїх справах, їх не цікавив незнайомець хворобливого вигляду. Але Сіфа калатало, піт на лобі став холодним і липким. Доводилося постійно кутатися в плащ, але різкий вітер усе одно забрався під одяг й змушував тремтіти ще сильніше. 

Що ближче до заповітної лазівки пробирався колишній голова таємної служби, то більше навколо ставало людей. Щоправда, йшли вони здебільшого якомога далі від стін, йому назустріч. На божевільного, що настирливо сунувся ближче до небезпеки, почали коситися. 

Сіфа хитнуло, і він ненароком зачепив якогось чоловіка.

— Дивись, куди преш, — незнайомець з усієї сили штовхнув невдалого перехожого, ледь не збивши того з ніг.

Сіф навіть погляду не підвів. Нехай хоч у спину плює, байдуже. Зараз головне — вийти з міста, сховатися в тихому місці й знайти лікаря. Повернутися й розібратися з нечемою можна буде після, коли імператора не стане. Йонна притулився до стіни будинку, аби пропустити вгору провулком навантажений віз, а потім повільно побрів далі. Ще за кілька десятків кроків з-за повороту показалася тьмяно блискуча стрічка каналу. Над водою вигнувся кволий дерев'яний міст, біля нього юрмилися стривожені люди. У багатьох у руках були тюки з пожитками, адже господарі поспішали забрати від пожеж хоча б найпотрібніше. Сіф попрямував було вперед, але його зупинили.

— Чого лізеш? Не бачиш, усі хочуть перейти. Чекай своєї черги, мерзото.

Йонна підкинув на незнайомця безбарвні очі й хрипло вимовив: 

— Дай мені дорогу. Я поспішаю.

Той насупився і кинув коротко:

— Я сказав — чекай. 

А потім роздивився у темряві одяг співрозмовника та здивовано присвиснув: