Глава 46. Штурм столиці

— Лорд Хальвард! — назустріч колоні піхоти мчав схвильований гонець. 

Добігав кінця перший день перекидання військ. Шлях обрали найкоротший і найзручніший: головний тракт до самої столиці повністю збезлюднів. Залишки імперської армії випереджали північан майже на день шляху і зараз зупинилися біля Дармсуда. Ні засідок, ні пасток, ні опору розвідники Хальварда не зустріли, а відремонтований та широкий тракт значно полегшив пересування й людям, й обозам. Чи то в імперців не залишилося сил на ще одну сутичку на відкритій місцевості, чи то стрімкість атаки Хальварда зробила свою справу, але герцог вирішив скористатися перевагою повністю. Сподіватися, що за спиною його армії рано чи пізно не з'являться інші війська, спішно відкликані з далеких куточків імперії, було б непомірною дурістю. Тож вихід був лише один: досягти мети раніше, ніж імперія оговтається.

Герцог і його свита трохи притримали коней та відступили з дороги, аби не заважати руху й спокійно вислухати новини. Гонець помітив крізь піднятий у повітря пил розгорнутий стяг та під'їхав ближче.

— Мій лорде, моя леді, — воїн вклонився. — Лорд Ульф надіслав мене до вас. Він просить негайно приєднатися до авангарду. За кілька годин ходу попереду по дорозі виявлено великий загін імперських воїнів. Тракт і обхідні стежки перекриті на багато годин їзди у сторони. Але... Імперці відправили послів. Просять про зустріч із вами. 

Хальвард і Йорунн перезирнулися.

— Хто саме буде говорити?

— Хранитель південно-східного кордону, командувач армією імператора Бадр Зойра і верховний жрець всіх стихій Іліяс.

— Дякую за звістку, — коротко кивнув Хальвард. — Їдемо.

Бадр Зойра виявився міцним чоловіком невисокого зросту. Смаглявий, темноволосий, з широкими вилицями, похмурим поглядом і вперто стиснутими губами. Попри спеку і яскраве сонце він прийшов на зустріч у важкому обладунку, причому навіть краплинки поту не блищало на його чолі. На лівій скроні Бадра красувався свіжий шрам, проте спину хранитель кордону тримав рівно й голови не опустив, навіть опинившись за кілька кроків від грізного супротивника. 

Поруч із ним верховний жрець виглядав надто високим, блідошкірим і хирлявим, але і Йорунн, і Хальвард прекрасно відчували потужні потоки його магії. З цих двох людей жрець був би вдвічі могутніший й втричі небезпечніший, якби не погляд. В Іліяса були очі шукача знань і руки письменника чи секретаря, а не воїна, готового вбивати за чужим наказом. З усіх присутніх він вклонився першим, в тому числі — Йорунн, хоча з точки зору етикету імперії жінці на перемовинах не мало бути місця.

— Дякую, що погодилися на цю розмову, — смаглявий мешканець півдня не збирався зволікати. — Хоча зі щирого серця волів би, аби наша зустріч відбулася за інших обставин. 

— Ані трохи не сумніваюся, — різко озвався Хальвард. — Найкраще, на моїй землі, скажімо, під Ельтре або навіть на підступах до Кінна-Тіате. В долині Міати, приміром, тепер багато місць, де нашій розмові не завадила б жодна жива істота.

Він перший опустився у похідне крісло й зверхньо махнув рукою, запрошуючи інших наслідувати його прикладу. Бадр трохи насупився, але сперечатися не став і відповів так спокійно, як тільки міг:

— Не буду вдавати, що ви помиляєтеся. І не буду брехати: особисто для мене це був би найкращий варіант. Але, на жаль, зараз ми знаходимося на землі імперії, і відповідальність за це лежить насамперед на мені. 

Повисло напружене мовчання.

— Навіщо ви покликали нас? — Хальвард усе-таки опанував роздратування й змусив себе говорити не надто різко. — Адже не для того, щоб просити піти додому? Зброю складати ви також навряд чи маєте намір, тож я чекаю пояснень.

— Я не настільки дурний, щоб сподіватися на те, що ви поступитеся хоч метром землі, — Бадр трохи згорбився у своєму кріслі, немов готувався ось-ось прийняти удар. Погляд хранителя став важким й зосередженим. — Але й не настільки зневірився, щоб повзати перед вами на череві й благати про милість. За моєю спиною зараз понад три тисячі людей. З одного боку — дрібна перешкода на вашому шляху до столиці. З іншого можу обіцяти, що ця жменька бійців зробить усе можливе, щоб скоротити вашу армію. Кожен із воїнів під моєю рукою готовий віддати життя за моїм наказом.

— Похвально, — голос Хальварда сочився насмішкою. — Будьте впевнені: вони її віддадуть, якщо спробують зупинити мене.

— І я розумію це. Як, втім, і те, що в Дармсуд ви ввійдете. Зараз або через пару днів облоги, але ворота відкриються. Гадаю, у вас буде днів сім-десять, перш ніж від північного узбережжя до столиці підійде підкріплення. На жаль, аби подолати таку шалену відстань, потрібен час, зате потім вони замкнуть вас у місті або навіть візьмуть стіни Дармсуда штурмом.

— Припустимо. Але все це не таємниця і не новина. І якби в мене було менше досвіду, я б вирішив, що ви намагаєтеся мені погрожувати. 

— Чому б ні? — примружився Бадр.

— Тому, що ви не настільки дурні, — герцог зосередився на Бадрі, усі прояви гніву повністю зникли з його обличчя і навіть голосу. — Попри розуміння скорої поразки ви не ввели в бій стихійних магів, підозрюю, що всупереч волі імператора. Ви вперто кажете «Дармсуд» і «столиця», але не згадуєте на ім’я ясновельможного пана й не надто переймаєтеся тим, чи доживе Сабір до приходу підкріплення. Замість того, аби укритися за стінами, що було б логічно й виважено, ви обрали почати зі мною перемовини. До того ж посеред дня, відкрито, за присутності сотні свідків, хоча навряд чи маєте належні повноваження. Ну й нарешті, поруч із вами сидить людина, якій тут взагалі не місце, — його погляд ковзнув по Іліясу, що застиг у своєму кріслі й нервово стискав підлокітники. — Між вами двома та імператором щось сталося, і це «щось» змусило вас діяти на свій страх і ризик. Тому я знову запитаю: навіщо ви покликали нас сюди?