Глава 45. Битва на перехресті

Ця битва стала для армії Сабіра однією з найскладніших за останнє десятиліття. І однією із найжахливіших за наслідками.

Для Бадра Зойри все почалося з сигналу загальної тривоги, що пролунав, коли ледь зайнявся світанок. З близьких гір у долину сповзали білясті клапті туману, але біля підніжжя гір все ще панувала ніч. У вологому повітрі голос сигнального горна звучав глухо й занепокоєно. 

Хранитель південно-східного кордону нашвидку одягнувся, покинув намет та поспішив на вершину пагорба в самому центрі табору. Її він вибрав оглядовою точкою відразу після того, як визначив місце майбутнього бою. Сюди ж підійшли командири всіх великих і малих каготів, сотники манітів, а також посильні, герольди та гінці. 

— Хто дав сигнал загальної тривоги без мого відома? — Бадр похмуро оглянув присутніх підлеглих. 

— Командир авангарду.

— Причина?

— Почався наступ.

Уперед вийшов один з рядових, його шитий нагрудник перетинала коса червона стрічка — ознака гінця. Молодик витягся в струнку й відзвітував, марно намагаючись приховати стурбованість:

— Ми помітили рух біля повороту дороги. Щонайменше п'ять сотень піших почали спуск у долину, потім їх сховало туманом, але ми встигли розгледіти форму і стяги. Це передовий загін армії Недоре: щитоносці, легкі списники й важкі лучники.

— На повороті? Чому загони розвідки не дали сигнал раніше? — насупився Зойра.

— Ми не отримали жодної звістки, — промовив старший варти. — Ба більше, з нічної зміни поки що не повернулася жодна людина. 

— Отже, вже й не повернуться. А де їхня кіннота? Так, її було небагато, але була ж! Вони б зараз мали прикривати піхоту на спуску.

Відповіддю йому було мовчання. 

— Є дані від розвідки?

— На жаль, ні.

— Хто зараз найближче до повороту? — Бадр Зойра силкувався розгледіти щось у ранковому сутінку, але молочна пелена щільно приховала долину від надто допитливих поглядів. 

— Другий цинтар передового маніту.

— Дорозвідка?

— Вирушили хвилин десять тому. 

— Чудово. Решта нехай негайно покинуть дорогу. Приготувати важку кінноту, діємо за планом. Загальну тривогу повторити. Відвести в тил обозних, лучників на позиції. 

***

Попередня ніч перетворилася для Хальварда на суцільну низку наказів, доповідей, коригувань і очікування нових звісток. Розвідників від імператорської армії вдалося перехопити майже безшумно. Їх було небагато, лише три загони по десять осіб. До своїх не повернувся жоден.

Спуск у долину почали вже опівночі. Першими йшли ті, кому дісталося найризикованіше завдання: перебратися через сипучий кам'янистий схил і сховатися в ущелині між двома арміями. Для людей спуск виглядав цілком безпечно, але ось вести коней розсипами кам'яної крихти здавалося доволі ризиковано. Йорунн наполягла на тому, щоб напередодні особисто оглянути місце переходу. Разом із невеликим супроводом вона двічі піднялася й спустилася схилом і все ж вирішила, що варто спробувати. 

— Осип неглибокий, під дрібним камінням — міцна глина та каміння, тож зсув нам не загрожуватиме. А ось унизу майже немає місця, щоб сховатися. Так, жменька дерев та кілька скельних уламків заввишки у два-три метри. Якщо в бій втрутяться маги, то ущелина стане пасткою: там надто вузько для маневру, а підійматися по схилах, підставивши беззахисні спини стихійникам, суцільне самогубство. У тих, хто вирушить туди, не буде жодного шансу без магічної підтримки. А отже, я мушу йти з кіннотою.

Хальвард хотів було заперечити, але Йорунн вимогливо змахнула рукою:

— Це не перша моя битва. Повір, я знаю, що на мене чекає, і не стану ризикувати даремно. В іншому разі небезпека для вершників стає надто великою й треба розглянути якісь альтернативні варіанти, — вона обвела поглядом воєначальників, що зібралися в наметі для нарад, але ніхто з них не заперечив. — Вирішувати тобі.

— Гаразд.

Якщо Хальварда й мучили сумніви, то він зволів лишити їх при собі. Лише перед самим початком передислокації військ він дозволив собі міцно обійняти Йорунн. Значно міцніше, ніж зазвичай:

—  Я вірю тобі та вірю в тебе. Але будь обережна в ім'я нашого з тобою майбутнього.

— В мене жодного бажання руйнувати тільки-но знайдене щастя, — вона ніжно торкнулася долонею його щоки. — Ти теж будь обережним. Якщо надумаєш утнути якесь безглуздя без мене, влаштую тобі прочуханку.

Люди й коні, яких вели у поводу, розділилися на два довгі ланцюжки й один за одним зникли у темряві. Йшли мовчки, вогнів не запалювали, щоб не видати свою присутність. Йорунн та командир кінноти дістали наказ діяти на свій розсуд: можливості передати звуковий або світловий сигнал так, щоб його не помітили з пагорбів, не було. Пускати тіні Хальвард теж не поспішав, адже навіть найменше магічне втручання могло спровокувати стихійних магів.

Сам Хальвард рушив разом з основними силами й зайняв оглядовий майданчик одразу за поворотом, звідки вдень мав відкритися огляд на долину. У ранішньому тумані повз нього один за одним проходили десятки й сотні людей. Герцог знав, що мине близько двох годин, перш ніж усі, хто мав вступити в бій, займуть свої позиції. Найважче прийдеться авангарду, адже саме він мусив забезпечити основним загонам, що розтягнулися на спуску, цей час.