Глава 42.4

Він швидко накинув на себе звичайний одяг: штани, довгу сорочку до колін, широкий тканий пасок, зверху вдягнув просторий балахон. Голову вкрив скромним тюрбаном, який, утім, чудово сховав сиве волосся. Зняв із шиї ключ, відімкнув замок на шухляді столу, вийняв звідти якісь документи, поклав їх у полотняну сумку на довгому ремінці. Потім дістав із шафи кілька важких гаманців із монетами й один, менший, із камінням, сунув їх до документів. 

— Я готовий.

На вулиці двічі ухнув нічний птах. Малкон перший рушив до виходу:

— Тримайтеся позаду мене. Якщо зі мною щось трапиться, довіртеся моїм друзям, вони проведуть вас у безпечне місце.

Удвох вони вислизнули на вулицю через хвіртку для прислуги. З темряви виринули ще двоє молодиків й прикрили втікачів з боків і спини. Малкон ішов попереду, часто зупинявся біля поворотів, прислухався та вдивлявся у морок. Кілька разів доводилося ховатися у вузьких провулках, щоб пропустити повз нічну варту, однак чим далі від багатих кварталів вони йшли, тим рідше на вулицях зустрічалися патрулі. Зрештою нижнє місто надійно вкрило їх від переслідування.

Мушарафф зовсім загубився у вузьких переходах, де навряд чи могли розминутися двоє перехожих. Тут смерділо дешевими спеціями, бідністю та помиями. Безликі хвіртки покірно пропускали людей через задні подвір'я та господарські будівлі, звалені в кучі кошики та натягнуті навіси від сонця допомагали сховатися від випадкових поглядів. Невдовзі Мушарафф шкірою відчув різкий свіжий дотик прохолоди, а за кілька десятків метрів втікачі вийшли до річки. Тут злегка пахло рибою та тванню, а земля під ногами була густо всіяна бляклою лускою. Небо на сході повільно світлішало, і Малкон поспішив сховатися в похилій халупі, оточеній з усіх боків човнами та сітками.

Усередині халупи Мушараффа чекала несподіванка: тут панував суворий порядок, чистота і якась майже військова організованість. Біля дверей стояли зібрані дорожні сумки, до них були примотані згорнуті похідні плащі. На лавках акуратними стопками лежав одяг, бідний і пошарпаний, але чистий і старанно зашитий. Вздовж стін у темряві виднілися двоповерхові полки для спання, а зовсім далеко тьмяно виблискувало щось, схоже на чисельні руків’я мечів. Мушарафф завмер у нерішучості. Двоє чоловіків, вбраних як прості рибалки, саме перевіряли спорядження, яке більше пасувало б військовим найманцям або навіть міській варті.

— Командире, ми готові вирушати щойно відкриються водні ворота, — звернувся один із них до Малкона. — Я домовився з торговою баржею, вона затягне нас проти течії аж до Кімші, там залишимо човен і вийдемо на тракт. Подальші накази будуть?

— Далі маршрут визначте самі. Шукайте найкоротший шлях,  впевнений, напрям до місця сутички двох військ вам вкаже будь-хто. 

Він підняв з лавки стопку одягу і простягнув її Мушараффу:

— Будь ласка, переодягніться. Ви теж маєте виглядати, як рибалка, інакше вас із міста не вивезти. Сумку теж віддайте, її треба тимчасово сховати, аби варта не прискіпувалася.

— Куди ви мене відправляєте? — работорговець тільки зараз почав розуміти, що Малкон — не звичайний головоріз або особливо заповзятливий найманець, якому просто трапилися кілька вигідних замовлень.

— На північ, — коротко пояснив той. Риси його обличчя пом’якшила заспокійлива усмішка. — Вас довезуть до табору лорда Хальварда, бо це найбезпечніше місце, яке я тільки знаю. Незручно вийшло, але на невизначений час вам доведеться стати там вимушеним гостем.

— Незручно? Слабо сказано.

— Шкоди вам ніхто не заподіє, але й відпускати вас без нагляду, на жаль, занадто ризиковано. Втім обіцяю, щойно війна закінчиться, ви знову здобудете свободу.

— Он воно як... Хто ж ви такий? 

— Малкон Ленгтон, гвардієць на службі Хальварду Ейлерту Ейнару, герцогу Недоре, як ви й самі вже, мабуть, здогадалися. Втім для вас я просто Північанин, не більше, не менше.

Мушарафф тільки ошелешено похитав головою. Довелося швидко переодягатися в чужий одяг й міняти м’які чоботи на грубе взуття з жорсткої шкіри. Його власні речі згорнули й сховали в одну з двох дорожніх сумок. Малкон виглянув на вулицю.

— Світає... Час вирушати.

— Стривайте! — раптом стрепенувся рабовласник. — Усе так несподівано сталося, що я ледь не забув про найважливіше. Ваше прохання… Я виконав його і навіть отримав відповідь. Семикрилий вітре, та ви добряче мене обдурили! Тепер вдвічі цікаво, які таємні сенси мало те послання. Але зараз це вже не важливо. Ось, — він порився в сумці й дістав звідти конверт. — Це від вашої коханої. Там написано, як знайти одну людину. Ви, мабуть, і не здогадуєтесь про її існування, однак це надзвичайно важливо. Прочитайте самі, коли я поїду, — квапливо додав він. — Я переклав цей лист імперською з гайлі, але запевняю, що не змінив сенсу жодним словом. 

— Яку ще людину?

Мушарафф зніяковіло відвів очі:

— Краще прочитайте самі, це надто особисте. Леді Мейрам усе докладно пояснила. І, схоже, ви були праві, а я помилився: ваші почуття одне до одного не вигадка. Тож не тримайте зла на мої слова.

— Я вдячний вам, пане бен Рушді, — голос у Малкона став глухим від хвилювання.

— Послуга за послугу. Стихії бачать, усе так переплуталося! — работорговець ніяково переступив з ноги на ногу й кинув тривожний погляд у бік дверей. — Та є дещо, що непокоїть мене сильніше, ніж власне майбутнє. Якщо люди Сіфа Йонни прийшли по мене, то боюся, і над головою імператриці згустилися чорні хмари. Якщо через мене з нею трапиться біда, я собі цього не пробачу. І ви теж, адже це тільки завдяки їй ваша звісточка дісталася адресата. Пообіцяйте, що будете вдвічі обачним і в разі потреби допоможете їй.

— Зроблю все, що можливо, хоча це й не надто багато, — кивнув Малкон. — Дозволите дати вам пораду?

— Прийму з вдячністю.

— Зверніться до лорда Хальварда. Мені важко обіцяти вам щось від його імені, втім герцог Недоре дуже могутня людина й здатен на співчуття. Скажіть, що ви друг Малкона Ленгтона, можливо, тоді він вас вислухає й зможе допомогти Арселії.