Глава 42.3

Мушарафф бен Рушді прокинувся від дивних звуків. В його столичному домі вночі завжди було тихо й небагатолюдно. Кухарка й конюх жили окремо й приходили на службу тільки вранці, охоронець ночував у сторожці біля воріт, а немолодий слуга якраз сьогодні відпросився провідати онуків. Тож коли внизу тихо клацнув замок й почувся обережний шурхіт, господар миттєво розплющив очі. Спершу работорговець вирішив, що йому примарилося, однак під вагою небажаного гостя скрипнув один щабель, потім інший — давно треба було полагодити сходи — й останні сумніви зникли: хтось підіймався на другий поверх будинку. 

Мушарафф схопився з ліжка і кинувся до столу: у верхній шухляді мав лежати ніж для листів. Битися работорговець не вчився ніколи, його зброєю завжди були ввічливість, уважність і вміння зрозуміти покупця. Але той, хто тихо крався по сплячому будинку, навряд чи прийшов сюди з добрими намірами, а тому зустрічати його з порожніми руками не хотілося. Про те, що погано заточена смужка сталі завдовжки з долоню матиме жалюгідний вигляд порівняно навіть з кинджалом, старий работорговець подумати не встиг. Часу вистачило тільки на те, щоб відстрибнути в найтемніший кут біля столу й сховатись за віконними фіранками.

Двері спальні безшумно відчинилися, на порозі кімнати застиг високий силует. Одягнений чоловік був у все темне, навіть обличчя приховувала пошарпана куфія. Гість швидко оглянув спальню, підійшов до ліжка, торкнувся рукою ще теплих простирадл, кинув погляд на вікно, зачинене легкими ґратчастими віконницями, і ще уважніше оглянув кімнату. Щось у його рухах здалося Мушараффу смутно знайомим. 

— Де ви, шановний? — работорговець ледь не підстрибнув на місці від полегшення. Гість почув шурхіт у кутку і повернувся туди. — Ах ось. Будь ласка, покладіть ніж, я не заподію вам шкоди. Радше навіть навпаки.

— Ви налякали мене до півсмерті, — тремтячим голосом відповів Мушарафф. — Я саме шукав зустрічі з вами, у мене є дуже важливі новини. Але не очікував, що ви вломитеся до мене серед ночі, як зломник і грабіжник.

— Ну, загалом можна сказати, що я справді збирався стати певною мірою грабіжником. Мені потрібно викрасти вас із вашого ж будинку.

— Що? — сторопів работорговець.

Малкон приклав палець до губ, закликаючи співрозмовника не підвищувати голос.

— За вашим будинком два дні ведеться дуже пильне стеження. Я бачив тут шпигунів і раніше, але не більше однієї людини за раз. Годину назад їх було п'ятеро, а вдень і того більше. Боюся, люди Сіфа Йонни якось пронюхали про наші з вами справи, хоча, можливо, ви перейшли дорогу таємній службі імператора іншим чином. Вибачте, якщо це моя вина. Однак зараз вам доведеться піти зі мною. Ви бачили мене в обличчя, знаєте моє ім'я, а для пана Йонни це вкрай цінна інформація, яку він поки що не повинен отримати.

Мушарафф ошелешено втупився у співрозмовника.

— Ви сказали, що було п'ятеро. А зараз?

— Жодного. Зате у таємної служби стало на п'ять найманців менше.

— Ви їх... убили? — Мушарафф позадкував.

— Не сам усіх п’ятьох, звісно, але в цілому так. 

Работорговець вперся спиною в стіну й знову виставив перед собою ніж.

— Не бійтеся, — Малкон витлумачив цей незграбний рух абсолютно правильно. — Вам я шкоди не заподію. Принаймні, доки ми з вами чуємо і розуміємо одне одного. А тепер зберіть речі. Тільки найважливіше: документи, гроші, за потреби — коштовності. Одяг і їжу не треба, однаково скоро доведеться переодягатися і йти з порожніми руками. У вас десять хвилин.

— Я не збираюся виконувати ваші вказівки! — раптово розлютився Мушарафф. — Що за дурниці: бігти з власного дому посеред ночі, до того ж в компанії  малознайомої людини, яка, не соромлячись, зізнається у вбивствах?

— Ви волієте залишитися тут? Тоді гарантовано познайомитеся з Сіфом Йонною особисто, а заодно дізнаєтеся, чи такі глибокі підвали під імператорським палацом, як кажуть. Чомусь мені здається, що розпечені кліщі в руках ката — це не зовсім те, що вас потішить. 

— Звідки мені знати, що ви не брешете? 

— Нізвідки. Але для жартів чи сперечань у мене ні настрою, ні часу. Збирайтеся самі, не змушуйте тягати вас звідси силою.

Малкон насторожено визирнув на вулицю з-за ґратчастих віконниць, проте ззовні не долинуло жодного звуку. 

— Пане бен Рушді, ви мене взагалі почули?

Мушарафф розгублено завмер між столом і шафою, його погляд збентежено ковзнув по речах. Полиці були заставлені акуратними рядами господарських книжок, тек із документами, різноманітними записами. Взяти це все із собою він, зрозуміло, не міг, а кинути напризволяще справу всього свого життя за чиїмось наказом було просто неможливо. За вікном ухнула нічна сова, Малкон кинув через плече:

— Тільки найважливіше. Те, що може погубити чиїсь життя. Решту, на жаль, доведеться кинути.

— Але як же мої вихованці? Тут родоводи, купчі, медичні записи, договори з наставниками… 

— Ваші вихованці за містом, так швидко до них не дістатися навіть таємній службі. До того ж їх попередять. Найважливіше — витягти звідси вас.

— Так-так, — Мушарафф раптово відчув важкість у грудях і повільно осів у крісло. — Зрозуміло. Дайте мені хвилиночку.

Малкон вилаявся собі під ніс й квапливо вийшов із кімнати. Знову скрипнули сходи, потім із кухні пролунав дзенькіт посуду і грюкання дверцят шафок. Минула хвилина — і непроханий гість повернувся з глиняним кухлем і пляшкою вина. Малкон витягнув зубами корок, налив темно-рубінової рідини майже по самі вінця і сунув кухоль работорговцю в руки.