Глава 44. У тіні східних гір

Раніше Мушараффу не доводилося бувати в серці військового табору, тим паче як нехай і почесному, але бранцю. Дорога від Дармсуда до передгір'їв зайняла всього кілька днів дні, але вони здалися мимовільному мандрівникові цілим життям. Ще ніколи йому не доводилося тікати з міста, приховуючи обличчя, сидіти у вутлому човнику, намагаючись не зробити зайвого руху і не випасти у воду, крастися серед очеретів, аби оминути імперську варту, змішуватися з юрбою жебраків, терпляче крокуючи під палючим сонцем босоніж, ковтати дорожній пил, вдихати сморід давно немитих тіл. 

Дуже хотілося пити, їсти або хоча б просто відпочити в тіні біля дороги, але двоє провідників немилосердно квапили його й змушували йти майже без відпочинку. Мушарафф хотів було обуритися, бо вважав, що цей божевільний маскарад абсолютно зайвий. Однак уже до обіду на дорогах з'явилися посилені патрулі, а на вході в якесь село він на власні вуха почув, як посильні переказували один одному його ім'я.

— Літній, сивочолий, очі сині, смаглявий. Одягається скромно, але одяг із дорогих тканин, а ще в нього є гроші, тож він може спробувати винайняти коня чи дорогу кімнату на постоялому дворі. Попередь корчмарів. Наказано схопити й доставити в Дармсуд разом з усім, що при ньому знайдуть.

У цей момент Мушарафф зрозумів, що зовсім не даремно його змусили вдягнути це ганчір'я, прибрати взуття, а волосся ще перед виходом на тракт натерли очеретяним соком, який надав шляхетній сивині брудного бурого відтінку. Йшов бен Рушді з майже порожньою полотняною торбою, всі його речі ніс один з воїнів. Йому, одягненому, як середньої руки найманцю, можна було не боятися зайвої уваги.

До вечора хотіли піти так далеко, як тільки це було можливо. На ніч зупинятися не стали, замість того сплатили за місця власнику напівпорожнього візка. Чоловік квапився на північ, аби встигнути відвезти дочку та онуків якомога далі від військ, що повільно просувалися у бік Дармсуда. На світанку, після цілої ночі на жорстких дошках, дісталися-таки невеликого містечка, де й виторгували непоказних коней. Майже безсонна ніч давалася взнаки, Мушарраф клював носом й ледь не падав з сідла. Хід у конячки був нерівний, тому до вечора все тіло старого боліло й відчайдушно благало про відпочинок. 

Однак справу було зроблено: вони відірвалися від гінців. Судячи з усього, Сіф Йонна не розраховував, що втікачам вдасться забратися так далеко за такий короткий термін. А може, вважав нерозумним ховатися на півночі, де вже щосили відчувався подих близької війни. 

Назустріч вершникам раз у раз траплялися вози, навантажені різноманітним скарбом. Люди тікали, залишаючи рідні домівки напризволяще, бо прагнули врятувати хоча б те, що можна. На північ їхали переважно найманці, зухвалі торговці та повії, що шукали легкого заробітку. Раз у раз очі Мушараффа натикалися на покинуті селянські будиночки з сиротливо відчиненими воротами й незамкненими віконницями. Рідкісні перехожі з тих, хто погодився на розмову, докладно розповідали свіжі плітки. 

Розгром війська імператора на перевалах викликав справжню паніку в мешканців Золотих земель. І хоча поки що воїни Недоре не надто квапилися просуватися далі, чекати на прихід чужинців було ризиковано. Розрізнені загони армії Дарі Ширказа Нему поступово збиралися під рукою Бадра Зойри, однак перекрити всі дороги чи стежки в них не було можливості. Серед місцевих повзли чутки про окремі розбійницькі загони, що радо грабували покинуте житло й поодиноких мандрівників. Свої це були чи чужинці, не знав ніхто. Вночі мандрівникам довелося згуртуватися з випадковими подорожніми, аби разом пильнувати за кіньми та майном і не стати жертвою розбійників.

Наступного ранку троє вершників з останніх сил дісталися розвилки тракту. Шлях праворуч вів до зруйнованої фортеці Хьортен, де зараз чатували імперські загони. Ліва ж дорога прямувала до Нісса-Шин. Армія під червоно-золотими стягами обрала своєю позицією саме це місце. Утікачам довелось оминати загони бездоріжжям, а потім шукати стежки, що дозволили б дістатися основного шляху в бік перевалів. На це витратили майже весь день до заходу сонця, але Мушарафф не скаржився: пояснювати людям Бадра чи нишпоркам Йонни, хто вони й куди прямують, не було бажання ні в кого.

На пологі схили, порослі могутніми деревами, підіймалися вже у сутінках. І коні, і люди були страшенно втомлені. Патрулю в чорно-синій формі Мушарафф практично зрадів. Провідники повернули рабовласнику сумку і те скромне майно, що було вивезено з Дармсуда. Старого передали з рук на руки варті разом з доповіддю про події в столиці. Своє прохання про зустріч з Хальвардом рабовласник був змушений повторити разів п'ять найрізноманітнішим людям, перш ніж його слова пообіцяли донести до правителя. 

Вимушеною затримкою бен Рушді скористався, щоб хоча б відносно привести себе до ладу. На свій превеликий подив він почувався саме гостем під пильною охороною, а не полоненим посеред ворожого табору. Йому надали й воду для обмивання, і гарячу їжу, і невеличкий окремий намет із чистим, хоча й незручним сінником. Після кількох днів суцільного пилу, бруду, квапливих перекусів нашвидкуруч, незатишних ночівель у дерев'яному возі та сну на пів ока верхи, навіть такі скромні зручності видалися йому імператорською розкішшю.

Однак довгого відпочинку не вийшло: пообіді наступного дня його ввічливо запросили до герцога Недоре. Мушараффа охопило неабияке хвилювання. За своє життя він встиг поспілкуватися з багатьма можновладцями, але й гадки не мав, чого слід було очікувати від цієї зустрічі.