Глава 43.3

— Забирайся геть, тварюко, — Сабір струсив із пальців залишок плетіння, потім підійшов до сестри й простягнув їй руку: — Ти у порядку?

— Цілком, — вона піднялася на ноги й озирнулася. — Де він? 

— Гадки не маю, але не тут. Демона можна викинути з нашої реальності, якщо він не втілився повністю. На жаль, лише тимчасово. Згодом він знову повернеться і повертатиметься раз за разом, поки не доб'ється свого.

— То он як… — Вона потерла забите плече, стягла з волосся напівпрозору хустку й спробувала розправити поділ сукні. Тонка тканина перетворилася на підпалену й місцями розідрану ганчірку, але Мейрам лише рукою махнула. — Я ніколи особливо не довіряла тобі, брате, але стихії бачать, не сумнівалася в силі твого розуму. Схоже, дарма. Яким же дурнем треба бути, щоб зв'язатися з цими істотами?

Сабір зневажливо усміхнувся.

— Чи давно ти стала такою розсудливою? Нагадати, який шлях ти пройшла, перш ніж навчитися шукати приховані сенси чужих пропозицій? До того ж коли твоє життя висить на волосині, не надто замислюєшся про ціну за своєчасну допомогу. У юності мені здавалося, що термін у п’ять чи десять років — це купа часу. Що я встигну щось змінити, знайти лазівку, виправити помилки врешті-решт. Але це — самообман, і він страшніший, ніж брехливі обіцянки найпідступнішого ворога. Демони ніколи не говорять усієї правди, Мейрам. Думаєш, вони попередили, що доведеться віддати їм усю свою кров і силу до краплі? Або про те, що відбувається з розумом людини, яка пов'язала себе зі створіннями первинної магії? 

Мейрам зі здивуванням помітила, як звичайна зверхність й гордовитість його тону змінився смутком. Зараз у голосі ясновельможного зазвучало каяття, змішане з гіркотою:

— Я присягнувся власною кров’ю, що допоможу вижити їхньому народу, а Господар — що допоможе вижити мені. Ось і все. Я був дурний, молодий, переляканий раптовою смертю батька. Тіло ще не встигло охолонути, коли мала рада відкрито заговорила про зміну династії. Наіль Галіб вар Рауф, чоловік, який дав нам із тобою життя, не приніс імперії процвітання, а під кінець налаштував проти себе ледь не усю країну. Гнів натовпу мав впасти на мою голову. Аристократи вголос називали імена можливих наступників, серед яких були доволі обдаровані стихіями претенденти. Ніхто не хотів бачити на троні спадкоємців роду Фарріт. Тоді ж згадали про Хальварда Ейлерта Ейнара. Так, його право на престол є доволі сумнівним, надто давно герцоги Недоре залишили Золоті землі, та й сам Хальвард не гнався за короною. Але слава герцога сягала піка, і його ім'я використали для того, щоб об'єднати моїх ворогів. Тепер мені здається, що якби я не втрутився в той момент, смута нічим би не закінчилася: ці голодні пси просто перегризли б один одного. Але я злякався: до мене підіслали вбивць, твоє життя теж висіло на волосині, а в мене майже не було союзників. Крім одного. Ундес Чагатай Шона запропонував мені укласти цю угоду. Вінець імператора в обмін на союз із найдавнішою расою.

Мейрам повільно підійшла до брата й опустилася на диван біля нього. Якщо вона й відчувала гнів, то приборкала його, аби вислухати промову ясновельможного без осуду та насміху. Сабір продовжив:

— Зараз я розумію, що радником керували не його власні бажання, а накази того ж Господаря, передані через одного з демонів. Але тоді це здалося мені позбавленням, можливістю розв'язати всі проблеми одним ударом. І я погодився. Ундес виконав обіцянку: найзапекліших моїх супротивників стратили за змову, а я отримав заповітний вінець, але не спокій. Хальвард прибув до столиці, аби публічно засвідчити відданість трону. Це позбавило змовників надії переломити ситуацію на свою користь. Втім, лише на певний час.

 — А я? — голос Мейрам здригнувся. — Яке відношення до твоєї присяги має моє життя?

— Ми обидва — діти Наіля — є носіями величезної сили. Тебе ніколи не навчали магії, бо ти начебто успадкувала тільки частину родової могутності: воду і повітря. Але це брехня. Ми з тобою були майже рівні у дитинстві, дехто навіть стверджував, що ти маєш більший потенціал. Але ти була семирічною дівчинкою, до того ж народженою від позашлюбного зв’язку. Батько мав вирішити, кого саме готувати до правління, і він обрав мене. Мої здібності розвивали роками, тобі ж визначили долю, гідну жінки зі славного роду: дім, заміжжя, сім'ю. А щоб ніхто не дізнався правди, частину твоєї сили запечатали, так само як колись зв'язали сили герцога Хальварда.

Мейрам вражено зойкнула. 

— Але що таке людські таємниці для тих, хто бачив народження світів? Демони відчули тебе, здогадалися про те, що печатки можна зняти. І включили в мою присягу особливу умову: в разі, якщо я не зможу або не забажаю виконувати поставлені умови, то сплатою за це стане кров мого роду. Я, наївний дурень, вважав, що йдеться тільки про моє життя, тому не став заперечувати. Лише потім зрозумів, що ти, як носій могутності роду Фарріт, теж стала заручником цієї угоди.

— Ні. Ні! Чуєш?

— Ми народжені від різних матерів, обіцянку давав тільки я, а отже, повноцінного контролю над тобою демони поки не мають, це правда. Якийсь час я сподівався, що Господар не стане полювати за дрібною здобиччю, коли є більша. Але, на жаль, доля посміялася наді мною ще раз: Арселія завагітніла. Тоді я вперше збунтувався, і Господар відверто пояснив, чого варті мої сперечання й протести.  В мене залишалася остання надія, що дитина не від мене, що вагітність зірветься або новонароджений не буде носієм стихій. На жаль, Аділь успадкував силу повною мірою. Звісно, він ще дуже малий, ти — не навчена, а твої канали сили не сформовані роками тренувань, але... Навіть якщо я відмовлюся від присяги чи загину, демони використають когось з вас.