Глава 43.1

***

Голова таємної служби рідко помилявся: у характерах людей, визначенні впливу подій, пошуку причин тих чи інших вчинків. Саме це дозволило йому піднятися з дармсудського бруду до вкритого золотом палацу. Точний розум, вміння зіставляти факти й робити висновки, а також цілковита зневага до почуттів інших дали йому силу і могутність, які не знали собі рівних.

Сіф Йонна знав, що будь-яка влада — від панування в домі до управління державою — це важка і, часом, неприємна робота. Комусь судилося виносити кухонні помиї, а комусь — прибирати зайвих людей. Не всякий володар був готовий забруднити руки особисто, а тому при кожному дворі мусив знайтися той, хто виконав би брудну роботу за свого господаря.

Для когось це було б ганьбою, але для Сіфа це була наче захоплива гра, яка приносила справжнє задоволення. Страх, ненависть, безпорадність, розпач засуджених давали йому відчути свою значущість, піднестися над усім іншим світом. І хоча велич моменту швидко тьмяніла й розсипалася на порох разом з останнім подихом жертви, відчувати себе хоч на коротку мить повелителем чужих доль було по-справжньому приємно.

Приміром, зараз він насолоджувався довгою агонією імператриці, спостерігав за нею чужими очима, підслуховував чужими вухами. Він знав, як вона дорожить тими небагатьма друзями, що були у неї в житті. Знав, які сильні її почуття до сина, і яка велика жалість до Мейрам, позбавленої радості материнства. І ще знав те, як сильно боїться вона гніву чоловіка. Він не очікував, що ця тиха жінка знайде в собі сили розповісти Сабіру правду, а тим більше — ризикне чужими життями.

Голова таємної служби рідко помилявся, але цього разу помилка обійшлася йому занадто дорого. 

Сіф Йонна побачив Арселію одразу ж, як переступив поріг імператорського кабінету. Бліда, із запаленими очима, ліва щока горить вогнем, але голова піднята гордо. Сабір же стояв спиною до входу і навіть не повернувся до гостя.

— Ясновельможний пане, ясновельможна пані, — Сіф схилився вкрай шанобливо. — Ви хотіли бачити мене?

— Мені потрібна ваша допомога, — голос імператора був рівним, позбавленим навіть відтінку будь-яких почуттів. — Ви ж чудово знаєте закони нашої країни й всі види покарань, які чекають на злочинців. Нагадайте, яка кара передбачена за зраду, брехню й порушення присяги вірності?

— Спалення живцем, якщо злочинець не знатного походження. В іншому разі — залежить від ступеня провини: від обезголовлення до публічного четвертування винного і всієї його сім'ї з подальшою забороною на поховання. 

— А якщо обвинувачений зрадив не тільки імперію, а й мене особисто?

— У цьому випадку ви вільні призначити покарання самі.

— Дякую.  — Сабір, нарешті, розвернувся обличчям до свого поплічника, й Сіф ледь не позадкував. — Скажи мені, Йонно, що з того, що розповіла мені дружина про вашу з нею розмову у саду, правда?

— Це залежить від того, що саме вона вам сказала, — обережно почав Сіф, але ясновельможний дав волю своєму гніву:

— Не смій ухилятися! — вигукнув він, випускаючи на волю стихії. 

Підлога під ногами Сіфа пішла брижами, і глава таємної служби впав на коліна, втративши рівновагу. У повітрі свиснуло — батіг, витканий із потоків вітру, вдарив його по спині, розпоров одяг і дістався до тіла. Йонна стримав крик, але його зазвичай бліде обличчя стало сірим. 

— Від того, збрешеш ти мені зараз чи скажеш правду, залежить твоє життя, — голос імператора знизився до майже звіриного гарчання. — Отже, думай двічі, перед тим, як відповісти. Ти знав про обман, який вчинила ясновельможна пані, але замість того, щоб розповісти про це мені, своєму законному володарю, вирішив використати це у своїх цілях?

— Так, але…

— Ти обіцяв пані своє мовчання в обмін на її тіло і прихильність?

— Так, — Сіф кинув на Арселію короткий злий погляд і встиг помітити, як обличчя її спотворилося гримасою відрази.

— У тебе є виправдання для такого вчинку?

— Ця жінка не гідна вас. Той, хто збрехав раз — збреше знову. Хто зрадив один раз — уже не буде вірним. Якби пані прийняла мою пропозицію, ви б дізналися про це. 

— До чи після того, як ти б отримав предмет угоди? — усміхнувся імператор. — Не грайся зі мною, Йонно. Хочеш змусити мене повірити, ніби ти вирішив ризикнути своєю головою, щоб викрити її підступність?

— Я кажу вам правду, клянуся. Я б не посмів доторкнутися до того, що належить вам. 

— Забуваєш: я знаю про твої вподобання більше, ніж будь-хто інший. Думаєш, для мене секрет, як саме ти бавишся з рабинями? І що залишається від них, коли ти втомлюєшся від гри?

— У мене немає таємниць від вас. Ні в чому.

— Тоді скажи, ти бажав її? Торкався її шкіри? Вдихав її аромат? 

— Ні, мій пане.

Тієї ж миті Йонна закричав від скаженого болю: на його руках від зап'ястків до ліктів спалахнуло жарке полум'я.

— Це брехня, — холодно зазначив Сабір, спостерігаючи, як вогонь пожирає одяг, перетворюючи живу людину на ганчір'яну ляльку, кинуту у багаття. 

Сіф спробував збити полум'я, але повітряні пута, що виникли з порожнечі, обплели його зап'ястя і розвели руки в сторони, немов приковуючи до невидимих стін.