Глава 43. Хто збрехав раз, збреше знову

Заснути Арселія так і не змогла ні цієї ночі, ні навіть наступної. Тільки-но вона заплющувала повіки, як у пам'яті оживали холодні дотики чужих рук. Наче наживо згадувала вона подих Йонни, змішаний із запахом сирої землі, відчувала присмак заліза в роті — губи, покусані від хвилювання, кровоточили.

З моторошною чіткістю імператриця розуміла: якщо прийняти пропозицію Сіфа, вона стане його заручницею вже остаточно. Сабір міг би пробачити їй втручання у політику, але це… Це була зовсім інша справа. І навіть, якщо трапиться неймовірне, і глава таємної служби дасть їй спокій після того, як отримає від її тіла все, що може побажати охоплений хіттю чоловік, як змити з себе огиду від зради? Як простягнути руки сину, знаючи, що цими ж руками вона пестила ґвалтівника? Як поцілувати невинне дитя після того, як вона цілуватиме вбивцю й ката? Хіба наважиться вона підняти очі й поглянути на чоловіка після такого? 

Сабір ніколи не обіцяв їй свого кохання, а тим більше — вірності. На його ложе за роки їхнього шлюбу сходило багато визнаних красунь гарему. Імператор отримував від них усе, що хотів, використовував так, як йому було завгодно. Деколи нагороджував коханок подарунками, але частіше — забував про них одразу, щойно його пристрасть сходила нанівець. Арселія знала напевно, що жодна з цих жінок не означала для ясновельможного зовсім нічого.

Але їй зраду з іншим чоловіком Сабір не пробачить. У кращому разі на неї чекає ганебна смерть, а в гіршому — гнів його впаде й на Аділя. То чи варто ризикувати життям сина і підсилювати власну агонію зґвалтуванням? Іншим словом назвати те, що хотів отримати Сіф Йонна, вона не могла.

Та й, якщо міркувати неупереджено, з чого б Сіфу взагалі виконувати свої обіцянки? Який йому сенс зберігати життя Сааду, а тим більше пану бен Рушді, якщо в його руках опиняться імператриця і спадкоємець?

Кілька разів за ці два дні до неї приходила Мейрам. Вона хотіла дізнатися, що відбувається, можливо, втішити та підтримати. Арселія не дозволила їй ступити навіть на поріг. Розповісти про те, що промінь надії, який ледве увірвався в її життя, ось-ось згасне, було вище її сил.

Термін, поставлений главою таємної служби, спливав на третій день, і Арселія нарешті зважилася. Їй довелося обирати між життям і щастям свого сина і долями інших людей, зокрема — малюка Саада. Жорстокий вибір, у якому кожне рішення було помилковим.

В той день із дзеркала на Арселію глянула втомлена жінка, яка наче разом постаріла на десяток років. Очі почервоніли від сліз, губи зблідли, навіть шкіра, що зазвичай відливала кольором золотистої бронзи, здавалася зараз сірою. Однак сил на те, щоб привести себе до ладу, у ясновельможної пані не було. Непогано б було просто витримати майбутню розмову і не впасти без тями, а там… бережи її семикрилий вітер.

***

У кабінет до ясновельможного її пропустили без жодного запитання. Фіранки в приміщенні були закриті, жоден промінь сонця не пробивався всередину. Добре, не так сильно буде помітно її жалюгідний стан. Однак Сабір навіть не повернувся на звук її кроків. Погляд його прикипів до паперів, що лежали на столі. Арселія завмерла в нерішучості, не знаючи, як почати розмову. 

— Щось сталося, мій імператоре? — нарешті тихо запитала вона, щоб порушити зловісну тишу.

— Завжди щось трапляється, — відгукнувся він, не припиняючи читання. — Підійди.

Вона зробила крок уперед, майже не відчуваючи землі. Ясновельможний відірвався від справ і уважно оглянув її з голови до ніг. Від його чіпкого погляду не сховалися зміни в її зовнішності.

— Що з тобою?

Арселія зараз нагадувала собі птаха, який потрапив під дощ і намочив усі пір’їнки до останньої. Вона почувалася жалюгідною й наляканою, і ненавиділа себе за це.

— Я маю тобі дещо розповісти... Краще, якщо ти дізнаєшся від мене, а не від когось іншого. Я бачила твої листи. Шукала відомості про Саада, — нарешті вимовила вона твердо. — І знайшла їх.

Імператор трохи схилив голову набік, недбало постукуючи кінчиками пальців по стільниці:

— Ось воно як? І, мабуть, передала ці відомості моїй сестрі?

— Так. Тепер Мейрам знає, де перебуває її син. 

— Ну що ж, цього слід було очікувати. Ти все ще занадто жінка, а не вінценосна правителька, й занадто легко піддаєшся емоціям. Сядь, — він вказав їй на крісло з іншого боку стола. Вона сіла на самий край, не насмілюючись торкнутися спинки й  знайти підтримку навіть у такій малості. — Коли це було?

— Три дні тому.

— Чому вирішила розповісти мені зараз?

— Мені не залишили вибору. Ти б усе одно дізнався.

— Сіф Йонна?

— Так.

— Я розмовляв з ним сьогодні. Він навіть не натякнув на цю подію. Чому?

— Він дав мені три дні на роздуми. Після чого обіцяв видати мене, якщо я не прийму його пропозицію.

— Яку ж? — вкрадливо запитав ясновельможний, трохи нахиляючись до неї.

— Стати його коханкою.

У кабінеті повисла гнітюча тиша, тільки полум'я свічок на мить витягнулося і завмерло, а повітря разом заледеніло.

— Це не все. Продовжуй, — сухо зажадав Сабір.

— Він погрожував убити Саада і Мушараффа бен Рушді, якщо я розповім тобі. Але обіцяв мені заступництво в обмін на титул регента при Аділі в разі твоєї смерті.