Глава 42.1

Сперечатися з Сіфом Йонною не наважилася б жодна душа. Не минуло й хвилини, як імператриця залишилася без супроводу.

— Негайно поверніть хоча б одну з моїх служниць, — холодно зауважила вона. — Ви порушуєте правила палацу: наодинці я можу залишатися тільки з власним чоловіком, ясновельможним імператором Сабіром. 

— Пізно ж ви згадали про правила, моя пані, — Йонна посміхнувся холодно й мляво, від чого його бліде обличчя набуло схожості з мордою рибини.

— Мені не подобається ваш тон, — сухо зауважила Арселія. — Маю надію, вам є чим його виправдати.

— О, ще і як. Але спершу я поставлю вам запитання: якою була справжня мета нещодавнього візиту вашого старого друга Мушараффа бен Рушді?

До честі Арселії варто було визнати, що своє хвилювання вона стримала.

— Не впевнена, що ви маєте право так грубо цікавитися моїми особистими справами, але все ж відповім. Можливо, вам зовсім не знайоме такі поняття, як приятелювання й турбота. Пан бен Рушді — мій давній друг, а друзі іноді спілкуються, аби розвіяти нудьгу одне одного. 

— Ваша правда, з нудьгою і приятелюванням мені доводиться стикатися рідко. Більше зі зрадництвом і лицемірством, — його холодні очі здавалися абсолютно нерухомими. — Але хіба ви мале дитя, яке потребує чиєїсь турботи? Чи вам немає, чим зайнятися у палаці? Нудьга — жереб дурнів і ледарів, тих, хто не здатний контролювати власне життя. Невже спогади досі мають над вами таку сильну владу, що ви змушені припускатися прикрих помилок?

— Не розумію, про що ви.

— Про маленьку дівчинку, продану в рабство своєю ж родиною. Про юну красуню, подаровану чоловікові, який не знає, що таке кохання. Про дружину й мати, що досі не зрозуміла, як варто цінувати сімейний затишок. Про жінку, яка вперто намагається урятувати когось іншого, якщо не змогла врятувати саму себе.

В Арселіі долоні змокли від раптової здогадки, а по спині прокотилася хвиля холоду. Та перш, ніж вона встигла вставити хоч слово заперечення, Сіф Йонна продовжив:

— Невже ви думали, що я не розумію, що криється за вишуканими словами, милими поглядами й зворушливою самовідданістю ваших вчинків? — він повільно рушив по колу, наче хижак, який вже наздогнав й злегка пом’яв здобич. — Ви погано розумієте суть тієї роботи, що я виконую для імперії. Кожна людина, яка хоч раз переступила поріг цього палацу, стає для мене відкритою книгою, яку я уважно читаю, гортаючи сторінку за сторінкою. 

Голова таємної служби зупинився позаду неї та поклав руки на тендітні плечі. Від нього тягнуло небезпекою, пліснявою й вогкістю. Думки ясновельможної заметушилися, немов перелякані птахи в клітці. Арселія заклякла, коли дихання чоловіка торкнулося її шкіри, а голос прошепотів у саме вухо:

— Звісно, я стежив за домом Мушараффа бен Рушді й знаю, що час від часу до нього навідуються дивні люди. Я ніколи не пов’язував ці зустрічі з чимось більш суттєвим, ніж нечесна торгівля, але те, як ви переймаєтеся долею Мейрам, раптово наштовхнуло мене на цікаві здогадки. Раптом, я дарма шукаю ринкову логіку й політичні виправдання деяких вчинків? Раптом, шукати треба щось нераціональне, позбавлене сенсу, наприклад, почуття? І тут головоломка склалася, хоча, зізнаюся, від вас я такої зухвалості не очікував. Я вдячний вам, пані: ви зрушили з мертвого місця справжню гору. Якби не ваше втручання, моє тривале полювання закінчилося б нічим. Натомість я спіймаю людину, яка вислизала від мене майже два роки.

Його руки стискали її плечі все сильніше. Навіть крізь тканину одягу Арселія відчула холод й безжальність жорстких пальців.

— Відпустіть, — видихнула вона крізь стиснуті зуби. — Мені боляче.

— Я міг би розповісти про обман вашому ясновельможному чоловікові вже сьогодні, — Йонна ніби й не почув. — Міг би зробити так, щоб голова бен Рушді на світанку прикрасила міські ворота. Та я пропоную вам дещо значно цікавіше. 

Вона не спромоглася витиснути з себе жодного звуку й Сіфу довелося продовжувати самому:

— Я збережу ваш секрет, моя пані. Сабір не дізнається, яку роль ви зіграли в цій історії. Але не даром. Якщо вам так хочеться врятувати когось, то почніть не з Мейрам і її байстрюка, а з себе. Ми укладемо угоду: моє мовчання в обмін на вашу прихильність після того, як… — Арселія навіть вдихнути боялася. — Як… Ви й самі все розумієте. Ясновельможний не буде жити вічно, скоро вам буде потрібен захист. І от який вдалий збіг обставин: я можу надати його вам, Аділю та іншим.

— Маячня.

— Аж ніяк. Я — єдиний гарант спокійного життя для бен Рушді та Саада. Якщо зі мною щось трапиться, вони загинуть. Ні ви, ні ясновельможний не зможете цьому запобігти. Просто не встигнете, адже усі накази вже віддано, а люди, які мають виконати брудну роботу, перебувають за один крок від своїх жертв. Утім, сумніваюся, що імператора це питання зацікавить більше, ніж боротьба із власним божевіллям та прийдешня сутичка з герцогом Недоре. А от ви, моя пані, могли б розв'язати свої проблеми лише одним словом, — його долоня торкнулася її шиї, повільно рушила до ключиць. Арселію пересмикнуло від відрази. — Аділь, Саад, бен Рушді, ви сама отримаєте мою протекцію. Коли імператора не стане — з будь-якої причини — я візьму під контроль малу раду… регентську раду, якщо хочете. Ви збережете власний титул і друзів, ваш син — життя. У мене є лише одна умова, дуже проста й легка. Аби ми обидва не очікували удару в спину, нас має об’єднати не лише спільна ціль, а й спільна таємниця.